Хети, давній народ, що займав регіон Анатолії (сучасна Туреччина), мали значний вплив у період до 1700 р. до н.е., конкуруючи навіть з потужною державою Єгипту. Вони неодноразово згадуються в єврейському Танаху (християнському Старому Завіті) як вороги ізраїльтян та їхнього бога. Згідно з Буття 10, хети походили від Хета, сина Ханаана, який був сином Хама, народженого від Ноя. Назва, під якою вони відомі сьогодні, походить з Біблії та Єгипетських листів Амарни, де згадується «Королівство Хета», нині ідентифіковане як «Королівство Хатті».
Сучасні вчені розділяють контроль хетів над Анатолією на два основні періоди: Старе царство (1700-1500 рр. до н.е.) і Нове царство, також відоме як Хетська імперія (1400-1200 рр. до н.е.). Між ними був період міжцарювання, який деякі історики називають Середнім царством. Ця розбіжність у поглядах зумовлена тим, що між Старим і Новим царствами не було чіткого розриву, лише «темний вік» тривалістю менш ніж 100 років, про який відомо мало. Хетська імперія досягла свого піку під час правління короля Суппілуліума I (бл. 1344-1322 рр. до н.е.) та його сина Мурсіллі II (бл. 1321-1295 рр. до н.е.). Після цього імперія занепала через напади «народів моря» і племен каски, зрештою потрапивши під владу ассирійців.
До кінця 19 століття мало хто знав про хеттів, за винятком згадок у Біблії та обмеженої документації з Єгипту. Проте розкопки змінили це, розкриваючи місто Хаттуса, колишню столицю Хетської імперії. До 19 століття цей великий комплекс та його засновники залишалися майже невідомими, поки їхні артефакти не були виявлені ірландським місіонером Вільямом Райтом у 1884 році та німецьким археологом Гуго Вінклером у 1906 році. Таким чином, завдяки археологічним розкопкам стали доступними докладніші відомості про хеттів і їхню імперію, розширюючи наше розуміння давнього світу.
Данило Ігнатенко
