Група молодих туристів приїхала на екскурсію до монастиря. Обходили усі закапелки, багато фотографувались на фоні будівель, джерела, ікон.
Раптом побачили величезний хрест із розп’яттям.
– А давайте на його фоні усі сфотографуємося. Так, стаємо гарненько усі. Скажіть: «Чіз».
– Стоп. Я не буду приймати у цьому всьому участь, – раптом сказав молодий хлопець із групи.
– Чому? Ми ж нічого поганого не робимо.
– З однаковими обличчями ви фотографуєтесь на фоні машин, моря, пірамід. Для мене хрест значить набагато більше. Ісус – наш Батько, який помер на хресті. Хто з вас фотографувався б біля свого замордованого батька чи матері? Хто з вас робитиме селфі?
Всі зніяковіли. Тихо розійшлися…
Людство звикло до хрестів: вішають собі на шию найкращі, наймасивніші. І вже й забули, його справжнє значення: хрест – це відкриті обійми Спасителя і прояв найдосконалішої любові Божої до нас, а не гарна картинка для фотографії.
© Юлія Головчин «Притчі»
