Грецький православний патріархат Антіохії та всього Сходу є однією з найдавніших автокефальних православних церков, історія якої сягає апостольських часів. Згідно з переданням, саме в Антіохії учні Христа вперше були названі християнами. Патріархат сформувався як один із п’яти давньосхідних центрів християнського світу, поряд із Римом, Константинополем, Александрією та Єрусалимом. Після Халкідонського собору 451 року, що був скликаний для врегулювання христологічних суперечок, авторитет Антіохійського патріархату обмежився тими спільнотами, які прийняли халкідонське віровчення.
Протягом візантійського періоду патріархат залишався грецькомовною структурою, тісно пов’язаною з імперською церквою. Однак культурна та мовна гетерогенність регіону, де домінували семітські народи, поступово змінювала внутрішню структуру Церкви. Починаючи з IX століття, арабська мова дедалі більше проникала в релігійне життя: у парафіях, де грецька перестала бути зрозумілою, богослужіння частково перекладалися арабською. Це свідчило про природну інтеграцію Антіохійської церкви в культурний контекст Близького Сходу, що зрештою призвело до її арабізації.
Арабська ідентичність та геополітичні зміни
Незважаючи на свою назву, Патріархат Антіохії вже кілька століть не має фактичного зв’язку зі стародавнім містом Антіохія (сучасна Антакія в Туреччині). З XIV століття резиденція патріарха була перенесена до Дамаска — символічного центру східного християнства в Сирії. Це перенесення мало не лише адміністративне, а й геокультурне значення: відтоді Антіохійська церква функціонує як східна арабська православна церква з центром у християнському середовищі Леванту.
Після тривалого періоду грецького домінування в ієрархії, з кінця XIX століття почалася арабізація єпископату. 1899 року був обраний перший арабський патріарх — Мелетій II (Думані), що стало символічним завершенням процесу культурної трансформації патріархату. Відтоді всі патріархи та єпископи Антіохійської церкви є арабами за походженням. Сьогодні юрисдикція патріарха охоплює значні регіони в Сирії (зокрема, міста Дамаск, Хомс, Алеппо, Хама, Латакія та ас-Сувайда), Лівані (Бейрут, Триполі, Захла, Халба), Іраку (Багдад), а також новостворені кафедри в Америці та Австралії, що відображає значну міграцію православних арабів.
Основною літургійною мовою стала арабська, хоча грецька досі зберігається у певних обрядах, особливо в історичних храмах. В емігрантських парафіях США поступово прижилася англійська мова, що свідчить про адаптивність церкви до нових культурних умов.
Сучасне становище та роль у християнському світі
Грецький православний патріархат Антіохії та всього Сходу займає третє місце в диптиху православних церков після Константинопольського і Александрійського патріархатів. Ця почесна позиція зберігає його авторитет у православному світі. Разом з тим, фактичний вплив патріархату найбільше відчутний у межах арабського світу, де він становить духовну опору для понад одного мільйона вірян. У Сирії це найбільша християнська спільнота, а в Лівані вона поступається лише Маронітській церкві.
Антіохійська церква активно залучена до екуменічного руху. Її представники беруть участь у засіданнях Всесвітньої ради церков, сприяючи міжхристиянському діалогу на засадах рівності й взаємоповаги. У 1950-х роках, після Другої світової війни, у середовищі патріархату почав формуватися потужний молодіжний рух, який дав церкві нове покоління богословів і лідерів. Це оновлення виявилося не лише в ідейному житті, а й у реформі богословської освіти: у Дайр-ель-Балманді поблизу Триполі в Лівані було засновано богословську семінарію, що швидко стала провідним освітнім центром Східної православної думки в арабському світі.
Данило Ігнатенко
