Генріх III (нар. 1 жовтня 1207, Вінчестер — пом. 16 листопада 1272, Лондон) був королем Англії з 1216 по 1272 рік. Він успадкував престол у дев’ятирічному віці після смерті свого батька, короля Джона (Іоанна Безземельного), в умовах політичної кризи та повстання баронів. Східні регіони Англії, включаючи Лондон, контролювалися повстанцями на чолі з французьким принцом Луї (майбутнім королем Людовиком VIII).
Для управління країною було створено регентську раду під керівництвом Вільяма Маршала, 1-го графа Пембрука. До 1217 року повстання було придушено, а французькі війська виведені з Англії. Після смерті Маршала (1219) владу перебрав Губерт де Бург, який керував урядом до 1232 року, доки не був усунений самим Генріхом.
Період особистого правління
У 1234 році, після вигнання французьких радників П’єра де Роша та П’єра де Ріво, Генріх III почав самостійне правління. Однак його політика викликала незадоволення баронів через:
- Залежність від іноземних радників (савойських та лузіньянських родичів).
- Неефективні військові кампанії, зокрема невдала експедиція у Францію (1242).
- Фінансові зобов’язання перед папством, пов’язані з претензіями на Сицилійську корону для сина Едмунда.
Конфлікт із баронами та Положення Оксфорда
У 1258 році через фінансову кризу та зростання опозиції Генріх III був змушений погодитися на Положення Оксфорда – серію реформ, які обмежували королівську владу. Згідно з цим документом:
- Створювалася 15-членна таємна рададля контролю над урядом.
- Скорочувався вплив іноземців на державні справи.
- Впроваджувався принцип обмеженої монархії.
Однак внутрішні суперечності серед баронів дозволили Генріху скасувати реформи у 1261 році, що призвело до відкритого конфлікту.
Повстання Симона де Монфора та його наслідки
У 1264 році лідер баронів Симон де Монфор підняв повстання. У битві при Льюїсі (14 травня 1264) король і його син Едуард зазнали поразки й потрапили у полон. Монфор фактично правив Англією, скликавши перший парламент (1265), до якого увійшли представники міст.
Проте вже у серпні 1265 року Едуард переміг повстанців у битві при Івшемі, де Монфор загинув. Генріх III формально відновив владу, але реальне керівництво перейшло до його сина. Після смерті короля (1272) Едуард I зміцнив централізовану владу, використовуючи досвід конфліктів свого батька.
Правління Генріха III залишило суперечливий слід в історії Англії:
- Негативи: слабкість у зовнішній політиці, залежність від папства, конфлікти з баронами.
- Позитиви: розвиток культури (зокрема, будівництво Вестмінстерського абатства), посилення парламентаризму після повстання Монфора.
Його епоха стала важливим етапом у формуванні англійської конституційної монархії, заклавши основи для подальших реформ Едуарда I.
Данило Ігнатенко
