Джон Нокс (бл. 1514, поблизу Гаддінгтона, Східний Лотіан, Шотландія — 24 листопада 1572, Единбург) — один із найвпливовіших діячів європейської Реформації, духовний лідер протестантського руху в Шотландії та головний архітектор церковної реформи, що призвела до створення Пресвітеріанської церкви. Він задав суворий моральний тон, визначив демократичні засади церковного управління та залишив глибокий слід у релігійній та політичній культурі країни. Найважливішою його літературною працею стала «Історія Реформації в Шотландії», яка закріпила його роль як ідеолога нового релігійного порядку.
Про юність Нокса збереглося небагато відомостей. Відомо лише, що його батьком був Вільям Нокс, а матір носила прізвище Сінклер. Родина, ймовірно, належала до дрібних фермерів, хоча кілька його предків брали участь у воєнних кампаніях, зокрема в битві при Флоддені (1513).
Освіту він здобував під керівництвом відомого вченого Джона Мейджора, найімовірніше в Сент-Ендрюському університеті. Формального ступеня він не отримав, але вирізнявся схильністю до діалектичних диспутів і абстрактного мислення. До 1540 року Нокс був висвячений у священики, а згодом працював апостольським нотаріусом у Гаддінгтоні, що свідчило про його високе становище серед католицького духовенства.
Вплив Джорджа Вішарта
Переломним моментом у житті Нокса стало знайомство з протестантським проповідником Джорджем Вішартом. У 1545 році він супроводжував його під час проповідницьких подорожей по Лотіану. Саме під впливом Вішарта Нокс остаточно прийняв протестантську віру.
Страта Вішарта у 1546 році за наказом кардинала Девіда Бітона глибоко вразила Нокса і стала поштовхом до його активної діяльності в руслі Реформації. У 1547 році він опинився в замку Сент-Ендрюс, де після вагань прийняв проповідницький сан. Його промови одразу справили враження, і відтоді він вважав себе покликаним Богом до служіння.
У полоні та в Англії
Влітку 1547 року замок Сент-Ендрюс упав під натиском французьких військ, а Нокса разом з іншими полоненими відправили на французькі галери. Після 19 місяців важкої неволі його звільнили завдяки втручанню Англії.
Період правління Едуарда VI став для нього часом активної проповідницької роботи. Нокс служив у Бервік-апон-Твіді та Ньюкаслі, був одним із королівських капеланів і відзначився у розробці англіканських статей віри. Саме він наполіг на включенні так званої «чорної рубрики» до Книги спільної молитви, яка заперечувала тілесну присутність Христа у Євхаристії. У цей час він одружився з Марджорі Боуз, яка народила йому двох синів.
Вигнання на континент
Зі сходженням на престол католички Марії Тюдор (1553) Нокс мусив залишити Англію. Він оселився спочатку у Франкфурті, а згодом у Женеві, де служив пастором англійської громади.
У Женеві він перебував під безпосереднім впливом Жана Кальвіна, перейнявши його ідеї церковного устрою та богослов’я. Саме тут він написав трактати про передвизначення і знамениту брошуру «Перший звук труби проти жахливого правління жінок» (1558), у якій різко критикував владу католицьких королев. Ця праця зіпсувала його стосунки з англійською королевою Єлизаветою I, яка після сходження на престол більше ніколи не дозволила йому повернутися до Англії.
Повернення до Шотландії
У 1559 році Нокс повернувся до Шотландії, де ситуація досягла критичної точки. Протестантські лорди, відомі як «Лорди Конгрегації», виступили проти влади католицької регентки Марії д’Гіз. Нокс швидко став духовним і політичним лідером руху. Його проповіді у Перті та Единбурзі надихали громади, а принцип «виправданого опору» проти правителів-католиків ліг в основу дій протестантів.
Завдяки союзу з Англією лорди здобули перевагу, і в 1560 році було ухвалено Шотландське віросповідання, яке заклало підвалини нової церкви. Нокс активно долучився до створення конституції та літургії Реформатської церкви Шотландії.
Після смерті першої дружини Нокс у 1564 році одружився вдруге — з Маргарет Стюарт, яка народила йому трьох доньок. Попри хвороби та ослаблене здоров’я, він продовжував проповідувати у церкві Святого Джайлза в Единбурзі до самої смерті.
Нокс помер 24 листопада 1572 року. Сучасники згадували його як людину суворого характеру, невтомного проповідника і безкомпромісного борця за протестантську віру. Його вплив на релігійне та політичне життя Шотландії виявився настільки сильним, що згодом його назвали «батьком шотландського протестантизму».
Данило Ігнатенко
