Джакомо Казанова — одна з найбільш харизматичних та суперечливих постатей XVIII століття, чиє ім’я стало символом авантюризму, інтелектуальної витонченості та розкутої еротики. Його життєвий шлях, наповнений небезпечними подорожами, політичними інтригами та численними романтичними зв’язками, залишив значний слід не лише в історії, але й у європейській літературі. Автобіографічні твори Казанови, зокрема «Історія мого життя», є не тільки захопливими мемуарами, але й цінним джерелом для дослідження соціокультурних реалій доби Просвітництва.
Народившись у Венеції у 1725 році, Казанова вже з дитинства виявляв неабияку кмітливість та схильність до ризику. Вигнання з семінарії Святого Кипріана через скандальну поведінку стало першим кроком до формування його як вільного від суспільних норм мислителя. Навчання у Падуанському університеті, де він вивчав право та медицину, не призвело до академічної кар’єри, але надало йому інструменти для майбутніх соціальних маніпуляцій.
Подорожі та політичні інтриги
Протягом 1750–1760-х років Казанова відвідав найвпливовіші європейські столиці, включаючи Париж, Дрезден, Відень та Лондон. Його зустрічі з такими фігурами, як Вольтер, Фрідріх II та російська імператриця Катерина II, свідчать про його дипломатичну спритність. Однак його репутація авантюриста часто заважала йому закріпитися при дворах — фінансові махінації, азартні ігри та конфлікти через жінок регулярно змушували його тікати від переслідувань.
Втеча з П’ятемба та літературна діяльність
Однією з найвідоміших подій у біографії Казанови залишається його втеча з венеціанської в’язниці П’ятемба у 1756 році. Цей епізод, детально описаний у мемуарах, підкреслив його винахідливість і байдужість до небезпеки. Пізніше, вже під ім’ям шевальє де Сенгальта, він зайнявся літературною працею, створивши не лише автобіографію, але й низку філософських есе, перекладів та сатиричних творів.
Після повернення до Венеції у 1774 році Казанова змушений був працювати на таємну поліцію, що свідчить про його вміння адаптуватися до обставин. Останні роки життя він провів у Богемії, де працював бібліотекарем у графа Вальдштейна. Саме там він завершив «Історію мого життя» — твір, який зробив його безсмертним у культурній пам’яті.
Данило Ігнатенко
