Дарій II Ох (помер 404 року до н. е.) був царем Ахеменідської імперії, який правив із 423 до 404 року до н. е. Він був сином царя Артаксеркса I та вавилонської наложниці, тому не належав до числа законних спадкоємців престолу. До сходження на трон він носив ім’я Ох і обіймав посаду сатрапа Гірканії — важливої провінції на південному узбережжі Каспійського моря. Після смерті Артаксеркса I в Перській імперії розпочалася гостра боротьба за владу. Упродовж короткого часу на престолі змінилися кілька претендентів, а політична нестабільність охопила майже всю державу.
Після загибелі царя Ксеркса II владу захопив Секудіан (у деяких джерелах — Согдіан), який був зведеним братом Оха. Проте його правління тривало недовго. Заручившись підтримкою впливових представників перської знаті та військових, Ох підняв заколот, повалив Секудіана, а згодом наказав його стратити. Після цього він офіційно зійшов на престол під ім’ям Дарій II, прагнучи підкреслити спадковість влади та зв’язок із великими правителями династії Ахеменідів. У грецьких джерелах його також називали Нотус (від грецького nothos — «незаконнонароджений», «байстрюк»), що відображало його походження.
Ахеменідська імперія за правління Дарія II
На момент приходу Дарія II до влади Ахеменідська імперія залишалася найбільшою державою світу. Вона простягалася від долини Інду до узбережжя Егейського моря, включаючи Месопотамію, Єгипет, Сирію, Малу Азію, Іранське нагір’я та значну частину Центральної Азії. Проте зовнішня могутність приховувала дедалі глибші внутрішні проблеми. Посилювалася самостійність сатрапів, між придворними угрупованнями точилася постійна боротьба за владу, а місцева знать дедалі частіше вступала в конфлікти з центральною адміністрацією.
Дарій II успадкував державу, що потребувала зміцнення внутрішньої єдності, однак його правління не змогло повністю усунути накопичені суперечності. Навпаки, сучасники та античні історики відзначали, що саме в цей період придворні інтриги, корупція та боротьба за вплив стали невід’ємною частиною політичного життя імперії.
Вплив Парісатіди та придворні інтриги
Однією з найвпливовіших осіб при дворі була дружина Дарія II — Парісатіда, яка водночас була його зведеною сестрою. Античні автори описують її як надзвичайно амбітну, жорстку та політично далекоглядну жінку. Вона активно втручалася у державні справи, підтримувала власних прихильників і брала участь у боротьбі за розподіл влади при дворі.
Не менш вагому роль відігравали придворні євнухи, які контролювали доступ до царя, займали високі адміністративні посади та часто впливали на ухвалення державних рішень. Унаслідок цього політична система дедалі більше залежала не від офіційних державних інститутів, а від придворних союзів, особистої відданості та інтриг. Така ситуація послаблювала центральну владу та сприяла поширенню корупції серед чиновників.
Дарій II та Пелопоннеська війна
Однією з найважливіших подій правління Дарія II стала активна участь Ахеменідської імперії в завершальному етапі Пелопоннеської війни між Афінами та Спартою. Після нищівної поразки Афінської держави під Сіракузами у 413 році до н. е. Дарій вирішив скористатися ослабленням афінської могутності для повернення під перський контроль грецьких міст Іонії на західному узбережжі Малої Азії. Ці міста ще з середини V століття до н. е. перебували під впливом Афінського морського союзу, що суперечило інтересам Персії.
Дарій наказав сатрапам Тіссаферну та Фарнабазу відновити збір данини з іонійських міст і розпочати переговори зі Спартою. Укладений союз став взаємовигідним: Спарта отримувала фінансову підтримку, необхідну для будівництва флоту, а Персія розраховувала повернути свої володіння в Малій Азії. Завдяки перським коштам спартанці змогли суттєво зміцнити військово-морські сили, хоча перші роки співпраці не принесли очікуваних результатів. Однією з причин була обережна політика Тіссаферна, який не поспішав повністю підтримувати спартанські операції.
Призначення Кіра Молодшого
У 407 році до н. е. Дарій II вирішив радикально змінити політику. Він відкликав Тіссаферна з посади головнокомандувача в Малій Азії та призначив на його місце свого молодшого сина Кіра Молодшого. Це рішення мало величезне стратегічне значення. Кір отримав у своє розпорядження значні фінансові ресурси й широкі військові повноваження. Він швидко налагодив тісні стосунки зі спартанським полководцем Лісандром, який використав перські гроші для будівництва нового флоту та виплати платні морякам.
Саме ця співпраця стала одним із вирішальних чинників поразки Афін. У 405 році до н. е. спартанський флот здобув блискучу перемогу в битві при Егоспотамах, практично повністю знищивши військово-морські сили Афін. Уже наступного року Афіни капітулювали, а Пелопоннеська війна завершилася перемогою Спарти. Таким чином, зовнішня політика Дарія II значною мірою визначила результат одного з найважливіших конфліктів античного світу.
Останні роки життя та спадщина
Невдовзі після завершення війни Дарій II тяжко захворів і помер у Вавилоні у 404 році до н. е. Після його смерті престол успадкував старший син Арсак, який став царем під ім’ям Артаксеркс II. Проте боротьба за владу в царській родині не припинилася. Уже незабаром молодший син Дарія — Кір Молодший — за підтримки матері Парісатіди спробував силою захопити престол, що завершилося знаменитою битвою при Кунаксі у 401 році до н. е.
Правління Дарія II стало важливим етапом в історії Ахеменідської імперії. Попри постійні внутрішні інтриги та боротьбу за владу, йому вдалося зберегти територіальну цілісність держави та суттєво вплинути на міжнародну політику Східного Середземномор’я. Союз зі Спартою змінив перебіг Пелопоннеської війни, а підтримка Кіра Молодшого відкрила шлях до подій, що стали одними з найвідоміших в історії Стародавньої Персії. Хоча античні автори нерідко критикували Дарія II за слабкість характеру та надмірну залежність від придворного оточення, його правління відіграло важливу роль у збереженні могутності Ахеменідської імперії напередодні нової боротьби за престол.
Данило Ігнатенко
