Боніфацій VII (світське ім’я — Франко Ферруччі) народився в Римі у X столітті в родині, ймовірно, франкського походження. Його шлях до церковної влади розпочався зі звання кардинала-диякона, а ключову роль у його кар’єрі відіграла підтримка могутнього римського роду Кресценціїв, які контролювали політичні процеси в Папській державі. На тлі смерті імператора Оттона I (973 р.) Кресценції на чолі з Кресценцієм Старшим організували переворт, усунувши проімперського папу Бенедикта VI. За їхнім сприянням Боніфацій VII захопив престол у червні 974 року, проте його перше правління тривало лише до серпня того ж року.
Перший період правління (974 рік): злочин та втеча
Вступ Боніфація VII на папський престол супроводжувався жорстокістю. За його наказом був задушений ув’язнений у замку Сант-Анджело папа Бенедикт VI, що викликало обурення як в Римі, так і при імператорському дворі Оттона II. Останній направив до міста війська під командуванням графа Сполето Сікко. Боніфацій, рятуючись, втік до Константинополя, прихопивши з собою папську скарбницю — факт, який підкреслює його політичну безпринципність. На його місце був обраний Бенедикт VII, який скликав собор для анафеми Боніфація.
Повернення до влади (984–985 рр.): терор і загибель
Після смерті Оттона II (983 р.) та папи Бенедикта VII (984 р.) Кресценції відновили вплив, сприяючи поверненню Боніфація з Візантії. Він змістив законного папу Івана XIV, якого замкнув у Сант-Анджело, де той загинув за нез’ясованих обставин. Другий понтифікат Боніфація VII (серпень 984 — липень 985) супроводжувався репресіями та конфіскаціями майна супротивників.
Політичний контекст: імператори, папи та Кресценції
Боротьба за папський престол у X столітті була тісно пов’язана з протистоянням між Священною Римською імперією та римською аристократією. Кресценції, які контролювали місцеву адміністрацію, використовували папство як інструмент влади. Втручання імператорів (наприклад, Оттона I та II у призначення пап) створювало напругу, що вилилася в серію конфліктів, включаючи діяльність Боніфація VIІІ. Його правління стало прикладом кризи інституту папства, де політичні амбіції переважали духовні цінності.
Боніфацій VII офіційно визнаний антипапою, а його ім’я виключено з переліку законних понтифіків.
Данило Ігнатенко
