Безсумнівно Йоко Оно є однією з найбільш неперевершених і впливових фігур у світі мистецтва, біографія якої є чи не важливішою, щоб дослідження її життя та творчості було не тільки захоплююче, а й відзначене глибиною та осмисленням. Її стежка від японської аристократії до міжнародної слави, від музичних експериментів до активного боротьби за мир, є відображенням витоків і сучасності культурного ландшафту.
Раннє життя
Йоко Оно, старша серед трьох дітей, виросла в родині консервативних японських аристократів. Хоча батько мріяв про музичну кар’єру, він став банкіром, спрямовуючи увагу на розвиток талановитої доньки. З раннього дитинства Йоко виявляла музичний талант, почавши навчання у музичній школі в чотири роки та потім переходячи до престижної школи Гакушуін в Японії. Напружені стосунки з матір’ю та обмеження батьків не завадили їй розвиватися.
У 1945 році бомбардування Токіо змусило сім’ю Оно втекти від війни, зазнавши труднощів під час переїзду в сільську місцевість. Після закінчення війни вона продовжила навчання та стала першою жінкою, прийнятою на філософську програму в університеті Гакушуін. У 1952 році вона переїхала до Нью-Йорка, де відвідувала коледж Сари Лоуренс та підкорила світ радикальної політики та авангардного мистецтва. Її знайомство з музикою Джона Кейджа та інших авангардистів відкрило для неї нові горизонти, а зустріч з майбутнім чоловіком, Тоші Ічіянагі, позначила початок її творчого шляху.
Зрілий період
У 60-х роках Йоко Оно стала центром культурної сцени, організовуючи події для художників і музикантів у своєму просторі на Чемберс-стріт, 112 у Нью-Йорку. Вона керувала цим місцем, збираючи художників Fluxus, музикантів-авангардистів та інших виконавців. Її вважали «Верховною жрицею хепенінгу», завжди попереду нових тенденцій у мистецтві. Серед її гостей були такі відомі художники, як Ла Монте Янг, Джон Кейдж, Марсель Дюшан, Пеггі Гуггенхайм, Джаспер Джонс і Роберт Раушенберг, і на вечірні заходи часто приходило до 200 осіб.
Протягом цього періоду Оно працювала як секретар і викладач традиційного японського мистецтва, а в 1961 році вона провела свою першу персональну виставку. Пізніше вона розлучилася зі своїм першим чоловіком і одружилася з американським музикантом Тоні Коксом. У 1963 році народилася їхня донька Кіоко. Вона також стала провідною фігурою на андерграундній арт-сцені, співпрацювала з групою Fluxus, залишаючись незалежною художницею.
У 1969 році Оно розлучилася з Коксом і одружилася з Джоном Ленноном. У 1971 році вони втратили опіку над Кіоко, яка потрапила до сектантів. Ця ситуація та публічні відносини з Ленноном поставили під питання її кар’єру в 70-х і 80-х роках. Після трагічної загибелі Леннона у 1980 році вона продовжувала працювати в мистецтві та бізнесі.
Пізній період
У 1980-х роках після смерті Леннона, Йоко Оно вибрала самотність, відсторонюючись від уваги ЗМІ. Проте, вона поступово відновлювалася як художник і активіст, повертаючись до своїх музичних, літературних та візуальних творів. Оно ніколи не вийшла заміж знову, але прославила спадок Леннона, створивши грант Леннона Оно за мир у 2002 році та відкривши «Imagine Peace Tower» у 2007 році в Ісландії. Вона продовжила свою кар’єру як композитор-експериментатор, випустивши три сольні альбоми, гастролювала та створила два мюзикли поза Бродвеєм. Наразі, вона продовжує свою працю на користь миру з палким оптимізмом, прогнозуючи прийдешній мир на Землі у 2050 році. Через свою творчість та життя, вона сприяє поширенню ідеї, що майбутнє настає вже зараз. Її альбом з назвою «Yes, I’m a Witch», випущений у 2007 році в співпраці з такими музичними величами, як DJ Spooky, Cat Power і Flaming Lips, очолив чарти завдяки численним танцювальним хітам та колабораціям, відображаючи невмирущий дух Оно.
Данило Ігнатенко
