Енріко Фермі (29 вересня 1901, Рим — 28 листопада 1954, Чикаго) — один із фізиків ХХ століття, чия діяльність визначила народження ядерної епохи.
Фермі народився в родині державного службовця Альберто Фермі та вчительки Іди де Гаттіс. Ще з дитинства виявляв виняткові здібності до точних наук. У 1918 році він здобув стипендію в престижній Scuola Normale Superiore Пізанського університету, де проявив блискучі знання з фізики настільки, що навіть допомагав своїм викладачам. У 1922 році отримав докторський ступінь і продовжив навчання у провідних європейських фізиків — Макса Борна (Геттінген) та Пауля Еренфеста (Лейден).
Повернувшись до Італії, Фермі розпочав викладацьку діяльність у Флоренції, а згодом став професором Римського університету. У 1926–1927 роках він розробив статистику Фермі–Дірака, що описує поведінку частинок з напівцілим спіном — електронів, протонів, нейтронів. Ці частинки згодом назвали ферміонами на його честь. Цей внесок став одним із фундаментів квантової теорії матерії.
Фермі створив у Римі потужну наукову школу, до якої входили Еміліо Сегре, Етторе Майорана, Едоардо Амальді, Бруно Понтекорво. Його колеги називали його «Папою» через авторитет і виняткову точність у судженнях.
У 1934 році Фермі сформулював теорію бета-розпаду, використавши постульоване Вольфгангом Паулі нейтрино для пояснення збереження енергії й імпульсу. Ця теорія стала основою розуміння слабкої взаємодії — однієї з чотирьох фундаментальних сил природи.
Того ж року Фермі почав серію експериментів із нейтронним бомбардуванням хімічних елементів. Йому вдалося отримати численні нові радіоактивні ізотопи та відкрити ефективність повільних нейтронів — ключ до майбутніх ядерних реакцій. Хоча він помилково вважав, що при бомбардуванні урану утворюються трансуранові елементи, його роботи заклали основу відкриття ядерного поділу — процесу, який у 1938 році остаточно пояснили Отто Ган, Ліза Майтнер та Отто Фріш.
Після отримання Нобелівської премії з фізики (1938) він емігрував до США, рятуючись від антисемітських законів Муссоліні (його дружина Лаура була єврейського походження). У Колумбійському університеті він розпочав нову фазу своєї кар’єри — експериментальні дослідження ядерного поділу.
2 грудня 1942 року під спортивним стадіоном Чиказького університету Фермі керував першим у світі контрольованим ланцюговим поділом ядер у реакторі «Chicago Pile-1». Ця подія стала моментом народження ядерної енергетики.
Під час Другої світової війни Фермі працював у Лос-Аламосі як заступник директора Манхеттенського проєкту, беручи участь у створенні першої атомної бомби. Після випробування 16 липня 1945 року він провів свій відомий експеримент — кидаючи клаптики паперу, щоб оцінити енергію вибуху за їхнім відхиленням.
Після війни він повернувся до Чикаго, де очолив новий етап досліджень у галузі фізики високих енергій і виховав покоління майбутніх нобелівських лауреатів.
У 1949 році, як член консультативного комітету Комісії з атомної енергії США, він виступив проти створення водневої бомби, вважаючи її «зброєю майже геноцидного характеру»..
У 1950 році він сформулював парадокс Фермі — логічне питання: якщо у Всесвіті безліч зірок і планет, де ж усі позаземні цивілізації? Цей парадокс став основою для подальших роздумів у астробіології та філософії науки.
Фермі помер у Чикаго 28 листопада 1954 року, залишивши величезну наукову спадщину. Його ім’я носять елемент фермій (№100), Національна прискорювальна лабораторія Фермі (Fermilab) та космічний телескоп Фермі.
Данило Ігнатенко
