Баязид II народився в грудні 1447 або січні 1448 року в місті Демотика (сучасна Греція, Фракія), у родині султана Мехмеда II, завойовника Константинополя. Після смерті Мехмеда II у 1481 році Османська імперія занурилася в кризу спадкоємства. Претензії на трон висунув брат Баязида — Джем, що спричинило громадянську боротьбу. Баязид отримав підтримку впливової придворної фракції в Константинополі й заволодів престолом. Джем, після поразки, втік до лицарів Святого Іоанна на Родосі, де перебував у полоні до своєї смерті в 1495 році. Питання спадковості трону стало для Баязида першим серйозним випробуванням у правлінні.
Релігійна політика та внутрішні реформи
Період правління Баязида II (1481–1512) ознаменувався зміною курсу в порівнянні з політикою його батька. Під впливом ісламських улемів він відновив систему вакфів мусульманської власності, переданої для релігійних та благодійних цілей, яку Мехмед II конфіскував на користь держави.
Баязид II був ревним мусульманином. Значна частина державних прибутків йшла на спорудження мечетей, медресе, лікарень, мостів. Він підтримував богословів, науковців і поетів, демонструючи інтерес до філософії та космографії. Венеційський посол у 1503 році описував султана як «меланхолічного, забобонного й упертого» правителя.
Зовнішня політика та територіальна консолідація
Баязид II продовжив політику територіального зміцнення Османської імперії. У 1483 році Герцеговина на Балканах була приєднана до османських володінь. У 1484 році було захоплено дві ключові фортеці в дельтах Дунаю та Дністра, що дозволило встановити контроль над шляхами до Криму. Хан кримських татар з 1475 року вважався васалом османського султана, і ці здобутки закріплювали гегемонію султана в регіоні.
У 1499–1503 роках Османська імперія вступила у війну з Венецією. Завдяки посиленню флоту, ще до початку конфлікту ініційованого Баязидом, османам вдалося захопити низку фортець у Мореї (Пелопоннес) і на узбережжі Адріатики. Це стало стратегічним тріумфом, що забезпечив подальше домінування імперії у Східному Середземномор’ї.
Конфлікт з Мамлюками та нова загроза зі сходу
Із заходом османські війська діяли активно, тоді як на сході Баязид зіткнувся з двома складнішими викликами. Першим був конфлікт з Мамлюцьким султанатом Єгипту та Сирії, які змагалися з Османами за вплив у прикордонних анатолійських князівствах. Незважаючи на наявність потужного флоту, Баязид не застосував усю свою міць, побоюючись, що європейські держави об’єднаються проти нього, використовуючи фігуру його брата Джема.
Другим і більш серйозним викликом стала поява Сефевідської імперії в Персії. У 1499 році Шах Ісмаїл I започаткував державу, яка спиралася на шиїтське релігійне вчення. Його послідовники, особливо серед тюркських племен Анатолії, могли дестабілізувати Османську владу зсередини. У 1511 році ця загроза матеріалізувалася — спалахнуло повстання в Анатолії, ініційоване прихильниками Сефевідів. Хоча його було придушено, ситуація залишалась напруженою.
Династичний конфлікт і зречення престолу
На тлі релігійної нестабільності загострилась і внутрішньополітична ситуація. Між синами Баязида розгорнулася боротьба за спадщину. Селім, намісник Трапезунда, у 1511 році звернувся за підтримкою до кримського хана і перейшов у наступ через Дунай. Проте він зазнав поразки і втік назад до Криму. У той час інший син Баязида Ахмед намагався зміцнити своє становище, сподіваючись на підтримку яничарів. Проте вони підтримали Селіма.
Боячись, що Ахмед може звернутися за допомогою до Сефевідів, Баязид, під тиском свого оточення та корпусу яничарів, змушений був відкликати Селіма з Криму й передати йому трон у квітні 1512 року. Сам султан помер у Демотиці через місяць 26 травня 1512 року.
Баязид II залишив по собі складну, але значущу спадщину. Він консолідував території імперії, посилив її морську могутність, заклав основи для подальших завоювань Османів у Середземномор’ї та на Балканах. Його релігійна політика зміцнила позиції ісламу в державі, а будівництво мечетей, медресе й лікарень стало важливою частиною османської культурної спадщини.
Данило Ігнатенко
