Баптизм — це протестантська течія християнства, члени якої поділяють основні переконання більшості протестантів, але наполягають на тому, що хрещення має здійснюватися лише над віруючими та шляхом повного занурення у воду, а не кропленням або обливанням. Баптисти не утворюють єдиної централізованої церкви або деномінації, але більшість громад дотримується конгрегаційної форми управління, що забезпечує самоврядування. Деякі групи підкреслюють відсутність людського засновника, влади або авторитету у справі віровчення.
Походження та історія
Деякі баптисти вважають, що їхнє походження безперервно пов’язане з часами Івана Хрестителя та апостолів Ісуса Христа. Більшість істориків погоджуються, що баптизм як англомовна конфесія сформувався у XVII столітті в межах пуританського руху як відгалуження конгрегаціоналізму. Історично виділяють дві ранні течії: партикулярних баптистів, що дотримувалися доктрини конкретної спокути та кальвінізму, і генеральних баптистів, які сповідували загальну спокуту та армінізм.
Партикулярні баптисти походили з несепаратистської традиції, а генеральні баптисти — із сепаратистів, що виступали за повне розділення з Англіканською церквою. Обидві групи поділяли конгрегаціоналістські принципи: церква мала бути самоврядною та складатися лише з віруючих. Відмінності стосувалися ставлення до Англіканської церкви: сепаратисти відкидали її повністю, несепаратисти прагнули зберегти певний рівень єдності християн.
Розвиток у Англії та за кордоном
Перші загальні баптистські громади виникли у 1608 році під час релігійних переслідувань, коли англійські сепаратисти шукали притулку в Голландії. Їхній лідер Джон Сміт сформулював принцип хрещення лише віруючих, що стало фундаментом баптистського руху. Повернувшись до Англії у 1611–1612 роках, група заснувала першу баптистську церкву в Лондоні.
Партикулярна баптистська церква виникла у 1616 році в Саутерку, під керівництвом Генрі Джейкоба, а перша партикулярна церква у 1638 році була організована Джоном Спілсбері. Активний розвиток баптистського руху тривав під час пуританського правління Олівера Кромвеля (1640–1660), коли партикулярні баптисти здобули значних прихильників. Після реставрації монархії у 1660 році вони стикнулися з обмеженнями, пом’якшеними Законом про терпимість 1689 року.
Протягом XVIII століття рух відновився завдяки діяльності Ендрю Фуллера, Роберта Холла та Вільяма Кері, який започаткував Англійське баптистське місіонерське товариство у 1792 році. До кінця XIX століття баптисти досягли піку свого впливу у Великій Британії, активно залучаючи міжнародних проповідників і політичних діячів.
Розвиток у Північній Америці
Перша баптистська церква в Америці була заснована Роджером Вільямсом у 1638 році в Провіденсі, Род-Айленд, після його вигнання з колонії Массачусетської затоки. Загальні баптисти мали незначний вплив, а партикулярні баптисти формували міцніші центри в Ньюпорті, Свонсі та Чарльстоні. У 1707 році п’ять церков об’єдналися у Філадельфійську баптистську асоціацію, яка координувала місіонерську діяльність у колоніях.
Велике Пробудження XVIII століття сприяло активному зростанню чисельності баптистів, формуванню руху «окремих баптистів» та зміцненню церков на Півдні. Баптисти часто стикалися з переслідуваннями та обмеженнями, включно з арештами, штрафами та забороною на богослужіння у массачусетських колоніях.
XIX століття та місіонерська діяльність
До 1800 року існувало понад 48 місцевих асоціацій баптистських церков. Значний поштовх розвитку отримала діяльність у сфері закордонних місій, започаткована Адонірамом Джадсоном та Лютером Райсом. У 1814 році була створена Генеральна конвенція баптистської деномінації, що пізніше трансформувалася у Американське баптистське товариство закордонних місій.
Розділення через питання рабства призвело до утворення Південної баптистської конвенції у 1845 році, а північні баптисти сформували Американську баптистську конвенцію у 1907 році.
Роль чорних церков
Чорні баптистські церкви відігравали важливу роль у житті афроамериканських громад, особливо після Прокламації про емансипацію 1863 року. Національна баптистська конвенція, заснована у 1880 році, об’єднала афроамериканські громади. Під час руху за громадянські права 1960-х років лідери, як Мартін Лютер Кінг-молодший, виходили саме з чорних баптистських церков, що підкреслює їхнє соціальне та політичне значення.
Баптизм як протестантська традиція поєднує принципи віровчення більшості протестантів із специфічним підходом до хрещення та церковного управління. Його історія включає складний розвиток у Європі та Північній Америці, вплив на місіонерську діяльність та громадянську активність. Різноманіття баптистських груп, від партикулярних до генеральних, а також внесок афроамериканських громад, демонструють багатогранність та стійкість цього руху протягом століть.
Данило Ігнатенко
