Авесалом (розквіт близько 1020 року до н. е., Палестина) — одна з найвідоміших і найтрагічніших постатей у біблійній історії Старого Завіту. Будучи третім і улюбленим сином царя Давида, він став символом особистої привабливості, зухвалості та трагічної долі. Його історія, описана в 2 Самуїла 13–19, є важливим епізодом у контексті політичних та сімейних конфліктів, які супроводжували правління Давида.
Авесалом вперше згадується в Біблії у зв’язку з трагічним епізодом, пов’язаним із його сестрою Тамар. Її зґвалтував старший син Давида, Амнон, що викликало глибоке обурення Авесалома. Після двох років планування він помстився, влаштувавши вбивство Амнона під час бенкету. Цей вчинок змусив Авесалома втекти у вигнання, щоб уникнути гніву батька. Проте згодом, завдяки посередництву свого двоюрідного брата Йоава, він повернувся до Єрусалима та був прощений Давидом.
Незважаючи на примирення з батьком, Авесалом не задовольнився своїм становищем. Він почав плести інтриги, щоб завоювати популярність серед народу Ізраїлю. Використовуючи свій харизматичний характер і зовнішню привабливість, він поступово збирав навколо себе прихильників. Коли здавалося, що питання престолонаслідування залишається невизначеним, Авесалом організував повстання проти свого батька.
Повстання набуло широкого розмаху. Давид, разом із невеликою групою вірних послідовників і особистою охороною, був змушений втекти з Єрусалима через Йордан. Авесалом захопив столицю та значну частину царства, що зробило його фактичним правителем на деякий час. Однак його успіх виявився нетривалим.
Під час переслідування військ Давида в Єфремовому лісі (на захід від Йордану) армія Авесалома зазнала нищівної поразки. Сам Авесалом загинув трагічно: його довге густе волосся заплуталося в гілках дуба, і він залишився беззахисним. Йоав, незважаючи на наказ Давида пощадити сина, особисто вбив Авесалома, вважаючи це необхідним для стабільності царства.
Смерть Авесалома стала великою трагедією для Давида. Незважаючи на зраду сина, цар глибоко оплакував його втрату.
Авесалом часто порівнюється з Алківіадом, античним афінським політиком, відомим своєю харизмою, амбіціями та трагічною долею. Його історія слугує попередженням про небезпеки гордині, зради та сліпого прагнення до влади. У той же час вона підкреслює складність людських стосунків, особливо в контексті сімейних і політичних конфліктів.
Данило Ігнатенко
