Астарта посідає виняткове місце в пантеоні богів стародавнього Близького Сходу. Як головне божество міст-держав Тиру, Сидону й Елату — важливих портів на Середземному морі, — вона уособлювала одночасно божественну жіночність, силу кохання, родючість і воєнну могутність. Образ цієї богині формувався століттями в багатьох культурах, що спілкувалися і торгували на теренах Ханаану, Фінікії, Єгипту, Месопотамії та Малої Азії, завдяки чому її культ зазнав глибоких трансформацій. У релігійній системі ханаанців вона поставала не лише як богиня кохання, але і як покровителька війни та космічного порядку. Її шанували через складні обряди, жертвоприношення, іноді пов’язані з ритуальним проституцтвом, що викликало зневагу з боку монотеїстичних традицій, передусім давньоєврейської.
У біблійних текстах Астарта згадується неодноразово, хоч і в негативному світлі. У Першій книзі Царів зазначено, що цар Соломон, під впливом іноземних дружин, поклонявся їй, що суперечило заповідям Ягве. У тексті йдеться: «І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонян» (1 Царів 11:5). Це поклоніння було пізніше засуджене як відступництво, і вже цар Йосія, прибічник релігійної реформи, зруйнував культові місця, присвячені їй. Особливе ставлення до цього жіночого божества простежується у використанні назви «Аштарот» — форми множини імені Астарта в івриті, яка вказувала не лише на цю богиню, а й стала синонімом язичництва загалом. Саме єврейське слово «бошет», що означає «ганьба», використано при транслітерації її імені як вияв релігійного осуду та відрази.
Астарта з’являється також у пророчих книгах Старого Завіту, де виступає як «Цариця Небесна», якій ханаанські жінки приносили випічку й вино (Єремії 44). Цей образ глибоко засвоївся в популярній релігії, незважаючи на спроби пророків придушити її культ. Натомість для жіночого населення стародавнього Ізраїлю Астарта залишалася покровителькою дому, плодючості та жіночої тілесності, що надавало їй особливого статусу навіть у межах засудженого вірування.
У міфологічній традиції Астарта тісно пов’язана з іншими богинями Близького Сходу. Особливо багато спільного вона мала з Анат — богинею смерті та воєнної люті. Існують підстави вважати, що обидва культи виникли з єдиного образу, який із часом набув різних форм у різних регіонах. У семітському просторі синкретичне об’єднання Астарти й Анат породило образ Атаргатіс — сирійської богині родючості, води та рибальства. Це явище характерне для стародавніх релігій, у яких функції божеств перетікали одне в одного, а культові практики адаптувалися до локального культурного середовища.
Багатогранний культ Астарти — приклад того, як у релігійній історії одного образу поєдналися жіноча еротика, плодючість, війна, космос і материнська турбота. Її постать була символом не лише чуттєвості, а й божественної сили, що захищає, карає і дає життя. Протистояння між цим культом і біблійним монотеїзмом свідчить про глибокі культурні зрушення, що відбувалися в Східному Середземномор’ї впродовж тисячоліть. У науковому розумінні Астарта — не лише божество, але й культурний код, що відображає уявлення древніх народів про роль жінки, сексуальності, війни і трансцендентного. Її слід вивчати не лише як міфологічну постать, а і як ключ до розуміння взаємозв’язків релігій, соціальних інститутів і символічної системи давніх цивілізацій.
Данило Ігнатенко
