Арістіпп (нар. бл. 435 р. до н. е., Кірена, Лівія — помер бл. 356 р. до н. е., Афіни, Греція) належить до кола найвідоміших учнів Сократа та вважається засновником кіренаїської школи гедонізму. Його ім’я пов’язують із формуванням однієї з перших систематичних етичних доктрин античності, у центрі якої перебувало поняття задоволення як найвищої людської цінності.
Хоча Арістіпп зазнав сильного впливу Сократа, його філософська позиція істотно відрізнялася від поглядів учителя. Сократ вважав чесноту головною умовою доброго життя, тоді як Арістіпп поставив у центр етичного вчення безпосередній людський досвід, передусім досвід відчуттів. Він не заперечував значення розуму, проте наголошував, що саме відчуття задоволення і болю є фундаментальними орієнтирами людської поведінки.
Показовим є й те, що Арістіпп став першим серед учнів Сократа, хто відкрито вимагав платні за викладання філософії. Цей факт нерідко викликав критику з боку сучасників, однак він добре узгоджується з практичним характером його світогляду, в якому філософія розглядалася як корисне мистецтво життя, а не лише як безкорисливий пошук істини.
Як і Сократ, Арістіпп приділяв основну увагу практичній етиці. Його цікавило не те, яким є світ у своїй онтологічній основі, а те, як людині слід жити тут і тепер. У цьому сенсі кіренаїська філософія була відповіддю на соціальні та політичні зміни класичної Греції, де традиційні цінності втрачали свою безумовну силу, а індивідуальний досвід набував дедалі більшого значення.
Арістіпп демонстрував гнучке ставлення до суспільних норм і обставин. Він умів пристосовуватися до різних політичних режимів і соціальних умов, не жертвуючи внутрішньою свободою. Така позиція робила його фігуру суперечливою, але водночас привабливою для тих, хто шукав філософію як мистецтво виживання і самореалізації.
Жоден із творів Арістіппа не зберігся, і все, що відомо про його вчення, походить із пізніших джерел, зокрема з праць Діогена Лаертського та інших античних авторів. Попри це, його вплив на історію етики є значним. Кіренаїська школа стала важливим етапом у розвитку гедоністичної традиції, яка згодом була переосмислена епікурейцями та іншими філософськими напрямами.
Данило Ігнатенко
