Провідним архітектором Високого Відродження був Донато Браманте, найбільш відомий своїм наголосом на класичній гармонії, застосуванні центрального плану та обертальної симетрії, як видно з його «Темп’єтто» (1502). Обертальна симетрія передбачала використання восьмикутників, кіл або квадратів, щоб будівля зберігала однакову форму з різних точок зору. Він також створив перший ефект для архітектурних цілей у церкві Санта-Марія-пресо-Сан-Сатіро в Мілані. Через наявність дороги за стіною церкви, лише три фути залишалися для хору, тому архітектор використав лінійну перспективу та живопис, щоб створити ілюзійне відчуття розширеного простору.
Учень Браманте Антоніо да Сангалло молодший спроектував Палаццо Фарнезе, який сер Барістер Флетчер назвав «найвеличнішим італійським палацом 16 століття». Дизайн дотримувався класичних принципів, мав спартанську простоту та використовував будівельний камінь у його фактурному та незавершеному стані. Однак епоха була відзначена конкуруючими проектами та особистим суперництвом. Кардинал Фарнезе, який став папою Павлом III у 1534 році, був незадоволений дизайном карниза Палаццо і провів конкурс на новий проект, який отримав Мікеланджело. Популярна історія розповідає про те, як Сангалло молодший помер від сорому наступного року, коли Мікеланджело завершував останні штрихи будівлі.
Мікеланджело був головним суперником Браманте, оскільки в подальшому житті він працював архітектором. Він спроектував Лауренціанську бібліотеку у Флоренції та створив купол для базиліки Святого Петра, хоча будівля в цілому відображала роботи Браманте, Рафаеля та пізніших архітекторів, таких як Берніні. Ця робота, яка відбулася між 1523-1571 роками, була особливо новаторською; створення динамічного відчуття руху в елементах сходів і стін, що вплинуло на пізніших архітекторів.
Альона Дмитрук
