Антоніс ван Дейк (22 березня 1599, Антверпен, Іспанські Нідерланди — 9 грудня 1641, Лондон, Англія) — один із найвидатніших фламандських живописців доби бароко XVII століття, провідний майстер європейського портретного мистецтва, учень і співробітник Пітера Пауля Рубенса. Його творчість, поряд із роботами Рубенса, визначила обличчя фламандського живопису та суттєво вплинула на розвиток портретного жанру в Італії й Англії. Ван Дейк здобув європейську славу завдяки вишуканим портретам аристократії, численним релігійним і міфологічним композиціям, а також блискучій графічній спадщині.
Антоніс ван Дейк походив із заможної антверпенської родини: його батько Франс ван Дейк займався торгівлею шовком. Майбутній художник був сьомою дитиною з дванадцяти. У десятирічному віці він розпочав навчання в майстерні Хендріка ван Балена, а невдовзі опинився під сильним впливом Пітера Пауля Рубенса, який на початку XVII століття став беззаперечним лідером мистецького життя Антверпена.
Найраніша відома робота митця, «Портрет чоловіка» (1613), засвідчує його тяжіння до експресії та драматизму. На початковому етапі творчості він наслідував рубенсівську манеру, однак його колорит був темнішим і теплішим, світлотінь — різкішою, а жести персонажів — більш загостреними. У портретах цього часу переважають напівфігурні зображення патриціїв та їхніх дружин, виконані на нейтральному тлі, пізніше збагаченому архітектурними деталями й аксесуарами.
У 1618 році ван Дейка прийняли до Антверпенської гільдії Святого Луки як майстра. Його талант швидко визнав Рубенс, який не лише співпрацював із ним, а й сприяв першим закордонним поїздкам художника.
Подорожі та творчість в Італії
У 1621 році ван Дейк вирушив до Італії, де оселився насамперед у Генуї — місті, відомому багатими аристократичними родинами, що замовляли йому парадні портрети у повний зріст. Ці твори вирізняються урочистістю, підкресленою розкішшю костюмів і монументальністю композицій.
Під час подорожей Італією митець ознайомився з творчістю венеційських художників, особливо Тиціана, чиї твори справили на нього величезний вплив. В альбомі малюнків, що зберігається нині у Британському музеї, зафіксовані численні начерки з композицій італійських майстрів, що демонструють його інтерес до кольору та живописної свободи. Одним із найвідоміших релігійних творів італійського періоду стала вівтарна картина «Мадонна Розарію» (1624–1627, Палермо), яка поєднує традиції Рубенса з елементами венеційської школи.
Повернення до Антверпена
У 1627 році ван Дейк повернувся на батьківщину. В Антверпені він активно працював над вівтарними образами та портретами, користуючись великим попитом серед аристократів, духовенства й заможних громадян. У цей період сформувалася його знаменита серія графічних і живописних портретів сучасників — так звана «Іконографія», що стала важливим документом доби.
Картини майстра цього часу вирізняються витонченим колоритом, побудованим на поєднанні ніжних відтінків синього, рожевого, сірого та охристого. Його релігійні образи зосереджуються на темах ніжності, материнства та духовної скорботи, віддзеркалюючи настрої Контрреформації.
Англійський період
У 1632 році ван Дейк вдруге прибув до Англії, де його покровителем став король Карл I. Митець отримав титул придворного живописця та був посвячений у лицарі. Він створив численні парадні портрети короля, королеви Генрієтти Марії, придворних та англійської знаті. Його роботи визначили візуальний образ англійського двору напередодні революційних подій середини XVII століття.
Найвідоміші твори англійського періоду — «Карл I на полюванні» (бл. 1635, Лувр, Париж) та «Потрійний портрет Карла I» (1635–1636), створений для скульптора Дж. Л. Берніні. У цих картинах втілено ідеалізований образ монарха як уособлення влади, культури й витонченості.
Ван Дейк помер у Лондоні 9 грудня 1641 року у віці 42 років. Його творчість справила величезний вплив на європейський портретний живопис XVII–XVIII століть, а в Англії заклала основу традиції парадного портрета, яку продовжили Пітер Лелі, Годфрі Неллер та інші.
Іван Гудзенко
