Альберто Фернандес (нар. 2 квітня 1959, Буенос-Айрес, Аргентина) — аргентинський політик і юрист, президент Аргентини з 2020 року, представник пероністського руху. Його політична кар’єра поєднувала роботу в урядових структурах, викладання у сфері права та діяльність як переговорника у ключових питаннях державної політики.
Фернандес виріс у Буенос-Айресі в родині з впливовими політичними та юридичними традиціями. Його вітчим Карлос Пеладжіо Галіндес був федеральним суддею, а інший родич, Мануель Галіндес, займав місце у Сенаті провінції Ла-Ріоха. Навчався у середній школі імені Маріано Морено, а у 1983 році закінчив юридичний факультет Університету Буенос-Айреса. Одразу після здобуття ступеня розпочав викладацьку діяльність, яку поєднував із політичною кар’єрою протягом усього життя.
Початок політичної діяльності
Ще у студентські роки Фернандес виявляв активність у політичному житті. На початку 1980-х він приєднався до Радикальної громадянської партії, але згодом пов’язав своє майбутнє з Пероністською юстиціалістською партією. У часи президентства Рауля Альфонсіна працював заступником директора юридичного департаменту Міністерства економіки та налагодив тісні зв’язки з економістом Домінго Кавальо, який згодом став ключовою постаттю в уряді Карлоса Менема.
У 1989 році Фернандес був призначений національним суперінтендантом страхування Аргентини. Протягом шести років він здійснював нагляд за реформами та дерегуляцією страхової сфери, очолював Асоціацію суперінтендантів страхування Латинської Америки та брав участь у створенні Міжнародної асоціації суперінтендантів страхування. Паралельно представляв Аргентину в міжнародних переговорах у межах Уругвайського раунду Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та в інтеграційних процесах Меркосур.
Співпраця з Кіршнерами
Наприкінці 1990-х років Фернандес зблизився з губернатором провінції Санта-Крус Нестором Кіршнером. Він увійшов до групи «Calafate», яка протистояла політичному курсу Карлоса Менема, і став керівником передвиборчої кампанії Кіршнера у 2003 році. Після перемоги Кіршнера він обійняв посаду керівника апарату президента, що дало йому значний вплив на внутрішню політику.
У 2007 році, коли Крістіна Фернандес де Кіршнер стала президенткою, Фернандес залишився на посаді керівника апарату, але вже наступного року подав у відставку через розбіжності у підходах до економічних реформ та медійної політики. Після цього він відкрито критикував президентку за рішення, які вважав шкідливими для державного управління.
Опозиційна діяльність і повернення у велику політику
У наступні роки Фернандес залишався активним у політичному житті. У 2011 році він опублікував книгу «Políticamente incorrecto: razones y pasiones de Néstor Kirchner», де аналізував ідеї та методи керівництва Нестора Кіршнера. У 2012 році заснував власну Партію праці та рівності, проте невдовзі знову приєднався до пероністського середовища, працюючи радником та керівником передвиборчих кампаній.
У 2017 році після багаторічної перерви він відновив співпрацю з Крістіною Фернандес де Кіршнер. Через два роки вона несподівано відмовилася від участі у президентських виборах і запропонувала кандидатуру Фернандеса на пост глави держави, погодившись балотуватися на посаду віцепрезидентки.
Президентські вибори та перемога
На праймеріз у серпні 2019 року Фернандес здобув переконливу перемогу над чинним президентом Маурісіо Макрі. Його кампанія була зосереджена на соціально-економічних проблемах: боротьбі з інфляцією, підвищенні заробітних плат, перегляді умов кредитної програми МВФ та відмові від пенсійної реформи, запровадженої попереднім урядом.
У жовтні 2019 року він повторно переміг Макрі, набравши близько 48 % голосів і уникнувши другого туру завдяки встановленому законодавством відриву. З січня 2020 року Альберто Фернандес офіційно обійняв посаду президента Аргентини.
Фернандес став символом об’єднання різних течій перонізму у критичний момент для країни. Його президентство стало результатом компромісу між прихильниками Кіршнерів і більш поміркованими силами, які прагнули відновити контроль над економікою та зменшити соціальну напругу.
Данило Ігнатенко
