Походження самого імені Адад, як і його культу, має семітське коріння, зокрема західносемітське. На територію Месопотамії воно, ймовірно, проникло з аморейськими племенами наприкінці III тис. до н.е., засвідчуючи постійне переплетіння культурних шарів у релігійній історії регіону.
Адад був сином бога неба Ану, проте іноді вважався і сином Бела — верховного божества, Володаря Землі. Така амбівалентність у божественному родоводі відображає характерну рису месопотамської теології — гнучкість і варіативність у міфологічних побудовах. Дружина Адада, богиня Шалаш, імовірно, мала хурритське походження, що підкреслює інтеграцію елементів інших культур у вавилонсько-ассирійський релігійний контекст. Символіка Адада багатогранна: кипарис як емблема життєвої сили, бик і лев — уособлення сили, могутності й родючості. Його священне число — шість — функціонувало як магічний або сакральний індикатор божественного впливу.
Адад як носій двоїстої сили природи та бог оракулів
Однією з головних рис Адада була його подвійність. Він міг щедро проливати дощі, які живили поля та забезпечували достаток, через що отримав титул Володаря Достатку. Але водночас його гнів проявлявся у вигляді блискавиць, буревіїв і злив, які спричиняли спустошення, голод і смерть. Таке бачення стихійного божества надзвичайно точно відображало уявлення жителів Месопотамії про нестабільність природи, яку необхідно було вшанувати, вгамувати й задобрити. Ця амбівалентність містила в собі глибокий космологічний сенс: життя і смерть є взаємозалежними силами, якими керують боги, і надто — Адад.
На відміну від провідних божеств на кшталт Мардука чи Ашшура, Адад, імовірно, не мав єдиного центру культу, присвяченого лише йому. Водночас його шанували в багатьох провідних релігійних і політичних осередках регіону — зокрема у Вавилоні, Ашшурі, а також у містах північної Сирії, таких як Алеппо. Така розпорошеність свідчить про його загальнонаціональне значення та гнучкість у релігійному впровадженні. Адад також вважався богом оракулів і ворожіння. Йому приписували здатність відкривати волю богів через знаки — грім, спалахи блискавки або напрямок вітру. Саме через ці явища жерці тлумачили майбутнє, керували політичними рішеннями або ухвалювали ритуальні дії. Його роль у практиках ворожіння засвідчує зв’язок культу з формуванням месопотамської системи гадань, зокрема гаруспіції, астрології та пророчих снів.
Місце Адада у пантеоні та літературній традиції
Іконографічно Адада зображували зі скіпетром або блискавкою в руці, іноді на спині бика, символу сили та чоловічої плідності. Така образність нагадує інших індоєвропейських та семітських богів бурі — зокрема Зевса або Баала — і вказує на архетипову модель бога-громовержця. У вавилонських текстах він згадується в епосах і ритуальних молитвах як той, хто має силу змінити хід подій завдяки погодним явищам. Особливо важливою була його участь у священних церемоніях родючості, коли викликання дощу забезпечувало добрий врожай. На фестивалях його оспівували гімнами, в яких розкривалася не лише сила, але й примхливість божества, яке вимагало постійного задобрення через жертвоприношення.
Хоча відомості про Адада фрагментарні, вони вплітаються в ширшу систему міфологічних наративів Месопотамії. Наприклад, у «Епосі про Гільгамеша» погодні сили, що викликаються богами, мають вирішальне значення у низці сюжетів, хоч сам Адад прямо не згадується. Його присутність опосередковано відчувається у міфах про Потоп або конфлікти між богами, де атмосферні явища стають засобом покарання або очищення. В контексті міфу про Атрахасіса, Адад згадується як той, хто може спричинити посуху або повінь, залежно від волі богів.
Данило Ігнатенко
