Іноді я замислююся: а що, коли рослини теж відчувають біль? Ми звикли пов’язувати його з чимось дуже людським або принаймні тваринним — із нервами, рецепторами, сигналами, що доходять до мозку. У тварин усе зрозуміло: є спеціалізовані структури, які передають і обробляють ці імпульси, створюючи саме те суб’єктивне відчуття, яке ми називаємо болем. Але у рослин немає ані нервової системи, ані мозку. І з цього погляду наука впевнено каже: вони не страждають у тому сенсі, який ми вкладаємо в слово «біль».
Тому, коли ми вириваємо моркву з грядки чи підстригаємо живопліт, це не можна назвати «знущанням». Але чи означає це, що рослини зовсім байдужі до того, що з ними відбувається? Не зовсім. Дехто з них має напрочуд складні сенсорні механізми. Варто лише торкнутися венериної мухоловки, і її пастка замикається менш ніж за секунду. Мімоза сором’язлива миттєво складає листя при найменшому дотику, наче намагається налякати потенційного хижака.
Ці реакції не можна сприймати як прояв емоційного болю. Це радше інструменти виживання, еволюційні пристосування, які допомагають рослинам уникати небезпеки. І що цікаво, навіть «нерухомі» рослини не залишаються пасивними. Арабідопсис, наприклад, передає електричні сигнали від одного листка до іншого, коли його пошкоджують комахи. Такий сигнал — це команда активізувати хімічний захист.
Електричні імпульси в рослинах — не те саме, що нервові сигнали тварин. Вони скоріше нагадують систему оповіщення, яка дозволяє організму швидко реагувати. Рослини взагалі дуже чутливі: вони реагують на світло, тяжіння, вологість, рух повітря, запахи й навіть дрібні укуси.
І все ж говорити про біль у звичному нам значенні було б неправильно. Їхній світ — це світ без страждання, але зі складними і витонченими механізмами життя й боротьби за існування. І, можливо, саме це робить їх такими особливими.
Данило Ігнатенко
