Управління Візантійською імперією було навіть більш складним і непередбачуваним, ніж в імператорському Римі. Хоча імператор мав безсумнівну владу, він здебільшого віддавав перевагу консультаціям з різноманітними структурами, зокрема сенатом. У Константинополі сенат не мав чітко визначеного класу і складався переважно з ветеранів військової служби. Призначення високопосадових осіб уряду здійснювалося переважно за допомогою імперського патронату або через статус великих землевласників, а не шляхом виборів.
Елітні сенатори, які складали маленький консисторій, були не лише порадниками імператора у важливих справах державного значення, але й носіями великої влади. Окрім них, імператор звертався за порадою до власного особистого оточення при дворі. Особливо важливу роль в імператорському дворі відігравали камергери-євнухи, що не лише виконували різноманітні обов’язки, але й мали контроль над доступом до імператора. Євнухи займали важливі посади, включаючи головного касира імператора, сакелляріос. На чолі інших ключових посад стояли квестор, головний юрист; магістр офіціумів, відповідальний за управління палацом, армією та закордонними справами; та команда імперських інспекторів, що спостерігали за справами в місцевих радах по всій імперії.
У Візантії найвищою посадовою особою був преторіанський префект Сходу, який мав під собою всіх регіональних губернаторів імперії. Місцеві ради контролювали дії цих губернаторів і відповідали за громадські служби та збір податків у своїх містах і околицях. Ради були організовані географічно в 100 або більше провінцій, які були поділені на 12 єпархій. З VII століття регіональні губернатори єпархій стали провінційними воєначальниками (стратегами), що безпосередньо підпорядковувалися імператорові, а преторіанський префект був скасований. У VIII столітті управління імперією спростилося через зростання військових загроз і внутрішніх конфліктів.
У світлі створення Юстиніаном I Кодексу Юстиніана, Візантійський уряд виявився передовим у сфері правосуддя та законодавства. Цей величезний збірник законів, заснований на римських правових нормах, протягом століть забезпечував стабільність та прозорість в правовій системі, сприяючи швидкому та ефективному вирішенню судових справ. Згодом його вплив простягнувся на багато інших правових систем, зробивши закони більш доступними та розумнішими для громадян. Таким чином, Кодекс Юстиніана виявився важливим кроком у розвитку правової культури не лише у Візантії, а й у всьому світі.
Данило Ігнатенко
