Війни троянд (1455–1487) стали серією династичних громадянських конфліктів в Англії між двома могутніми родами — Ланкастерів і Йорків, які змагалися за право на англійський престол. Ця боротьба, позначена жорстокістю та політичними інтригами, призвела до значних змін в англійському суспільстві та заклала основу для сильного правління Тюдорів. Назва «Війни троянд» з’явилася вже після подій і походить від гербів конкуруючих родів: червоної троянди Ланкастерів та білої троянди Йорків.
Передумови конфлікту
Коріння війни сягає конфліктів усередині династії Плантагенетів, що правила Англією з 1154 року. Як Ланкастери, так і Йорки мали правомірні претензії на англійський трон, оскільки походили від синів Едуарда III, одного з найуспішніших королів Англії. Однак саме Ланкастери заволоділи троном у 1399 році, коли Генріх Болінгброк, представник Ланкастерського дому, змістив Річарда II та став королем Генріхом IV. Це заклало основу для тривалої боротьби за владу, яка вибухнула через півстоліття.
Становище в країні стало критичним після смерті Генріха V у 1422 році. Його спадкоємець, Генріх VI, був слабким і недосвідченим правителем, що дозволило амбітним магнатам втручатися в керування державою. Рада, яка керувала від імені малолітнього короля, швидко перетворилася на поле битви для дворянських угрупувань, що прагнули влади та впливу.
Генріх VI і підґрунтя конфлікту
Генріх VI, нащадок Ланкастерів, став королем у дуже молодому віці і залишався залежним від своїх радників. На жаль, він був слабким правителем і згодом почав страждати від божевілля, що лише посилювало його вразливість. Особливо впливовою фігурою стала його дружина, Маргарита Анжуйська, яка фактично взяла керування країною до своїх рук, намагаючись захищати права свого чоловіка та їхнього сина Едуарда.
Англія перебувала в стані економічної кризи, політичної нестабільності та втратила значні території у Франції через поразки у Столітній війні. Це ще більше дестабілізувало ситуацію, що сприяло появі суперників на троні.
Річард, герцог Йоркський, та початок війни
Одним із головних суперників Генріха VI став Річард, 3-й герцог Йоркський, який мав значну підтримку серед англійських баронів і магнатів. У період між 1450 і 1460 роками Йорк, за допомогою родичів, зокрема Річарда Невілла, графа Ворвіка, утворив потужну опозицію проти Генріха VI. Коли у 1453 році король впав у період божевілля, Йорку вдалося стати захисником королівства і тимчасово взяти владу у свої руки.
Однак після того, як Генріх VI оговтався у 1455 році, влада знову перейшла до королеви Маргарити, що змусило Йорка вдатися до збройного конфлікту. Перша битва Війн троянд відбулася 22 травня 1455 року біля Сент-Олбанса, де Йорки здобули перемогу, але війна не завершилася, і країна ввійшла в період крихкого перемир’я.
Війна загострюється
У 1459 році війна знову спалахнула з новою силою. Маргарита Анжуйська почала активно готуватися до наступу на Йорка, що змусило його востаннє підняти повстання. Йорки здобули перемогу в битві при Блор-Хіт, але незабаром зазнали поразки біля Ладфордського мосту. Річард, герцог Йоркський, змушений був утекти до Ірландії, а його союзники були переслідувані ланкастерцями.
Ланкастери, контролюючи парламент у Ковентрі, домоглися судового вироку проти своїх опонентів, що призвело до страти багатьох йоркістів. Однак це не зупинило конфлікт — боротьба ставала все жорстокішою і безжаліснішою.
Воррік та повернення Йорків до влади
У 1460 році Ворвіку вдалося перегрупувати сили йоркістів у Франції та повернутися до Англії. Влітку того ж року він завдав поразки військам Ланкастерів у битві під Нортгемптоном, після чого Генріх VI був захоплений у полон. Це дало Йорку шанс оголосити свої претензії на престол, але він погодився на компроміс: він мав стати спадкоємцем Генріха після його смерті, що позбавило трону сина Генріха — принца Едуарда.
Королева Маргарита не змирилася з цією угодою і продовжила боротьбу. Її армія зазнала кількох поразок, але згодом вдалося відвоювати частину територій і продовжити опір.
Вирішальні битви та піднесення Едварда IV
У 1461 році війна досягла нового піку. Вирішальною подією стала битва під Таутоном, яка відбулася в березні того ж року. Це була найбільша і найкривавіша битва Війн троянд, у якій загинули тисячі воїнів. Перемога Йорків призвела до того, що Едвард IV, син Річарда Йорка, став королем Англії.
Піднесення Тюдорів і кінець Війн троянд
Незважаючи на перемогу Йорків, боротьба за престол продовжувалася. Ланкастери неодноразово намагалися відновити свої позиції, але з часом їхня влада слабшала. Вирішальну роль у завершенні конфлікту відіграли дії Генріха Тюдора, претендента на трон від Ланкастерів. У 1485 році він переміг останнього Йорка — Річарда III — у битві при Босворті, завершивши тим самим Війни троянд.
Ця перемога започаткувала нову династію на англійському престолі — Тюдорів, які створили сильний уряд і стабілізували країну після тривалих династичних конфліктів.
Наслідки Війн троянд
Війни троянд мали значний вплив на Англію. Вони не тільки спричинили зменшення чисельності аристократії, але й призвели до зміцнення королівської влади за часів Тюдорів. Епоха Війн троянд також заклала основу для політичних і соціальних змін, що вплинули на подальший розвиток Англії.
Данило Ігнатенко
