Вавилон — одне з найвідоміших міст стародавнього світу, яке займає центральне місце в історії стародавнього світу. Це місто було столицею південної Месопотамії (Вавилонії) з початку 2-го тисячоліття до нашої ери та досягло піку свого розквіту в період Нововавилонської (Халдейської) імперії у 7-6 століттях до н.е. Руїни Вавилону розташовані на березі річки Єфрат, приблизно за 88 км на південь від сучасного Багдаду, поблизу міста Аль-Хілла в Іраку.
Історія Вавилону: від заснування до розквіту
Хоча сліди доісторичних поселень на території Вавилону існують, його розвиток як великого міста відбувся порівняно пізно за стандартами Месопотамії. Перші згадки про Вавилон з’являються лише в 2 столітті до нашої ери. Після падіння Третьої династії Уру, Вавилон став провінційним центром, а згодом — ядром невеликого королівства, заснованого аморейським царем Сумуабумом у 1894 році до н.е. Найбільшого розквіту місто досягло за правління Хаммурапі (1792–1750 рр. до н.е.), який об’єднав навколишні міста-держави та перетворив Вавилон на столицю величезного царства, що охоплювало південну Месопотамію та частину Ассирії.
Хаммурапі відомий не лише своїми завойовницькими кампаніями, але й створенням одного з найдавніших писемних правових кодексів — Кодексу Хаммурапі. Цей документ, викарбуваний на кам’яній стелі, став основою для розвитку правових систем у стародавньому світі. На ньому зображено царя Хаммурапі, який стоїть перед богом Шамашем, символізуючи божественне благословення на його правління.
Релігійний та культурний вплив Вавилону
Вавилон був не лише політичним, але й релігійним центром Месопотамії. Головним богом міста був Мардук, який з часом став панівним божеством у месопотамському пантеоні. Піднесення Мардука відображало зростання політичного та культурного впливу Вавилону. У період правління каситів (бл. 1570 р. до н.е.), які контролювали місто понад чотири століття, Вавилон став важливим літературним і релігійним центром.
Після набігу хетів у 1595 році до н.е. та пізнішого вторгнення еламітів у 1158 році до н.е., Вавилон неодноразово відновлював свої позиції. Наприклад, за правління Навуходоносора I (1124–1103 рр. до н.е.), місто знову стало столицею могутньої держави, що свідчить про його стратегічне значення.
Вавилон та Ассирія: боротьба за владу
У період між 1000 роком до н.е. та падінням Ассирії наприкінці 7 століття до н.е., Вавилон став ареною боротьби між арамейськими та халдейськими племенами з одного боку, та ассирійцями — з іншого. Жителі Вавилону часто віддавали перевагу ассирійському правлінню, оскільки воно забезпечувало стабільність та захист міжнародної торгівлі. Однак, ассирійські царі, такі як Сеннахеріб (704–681 рр. до н.е.), іноді вдавалися до жорстких заходів, включаючи руйнування міста у 689 році до н.е. Його син Асархаддон (680–669 рр. до н.е.) відновив Вавилон, розпочавши масштабну відбудову.
Нововавилонська імперія: золота доба
Найвищого розквіту Вавилон досяг у період Нововавилонської імперії (7-6 століття до н.е.), за правління таких царів, як Навуходоносор II (605–562 рр. до н.е.). Саме в цей час були зведені знамениті Висячі сади, які вважаються одним із семи чудес світу, а також величні храми та зіккурати, присвячені Мардуку.
Вавилон залишається символом могутності, культури та інновацій стародавнього світу.
Данило Ігнатенко
