Унітаризм є ліберальним релігійним рухом, що сформувався в добу Реформації як спроба радикального перегляду традиційного християнського богослов’я. Його центральною ідеєю стало вчення про єдність Бога та заперечення доктрини Трійці, яка, на переконання унітаріїв, не має достатнього біблійного обґрунтування. Унітаристи наполягали на тому, що Святе Письмо повинно тлумачитися за допомогою розуму, без апеляції до церковних соборів і догматичних авторитетів.
Ідейні витоки унітаризму пов’язані з постаттю Михайла Сервета, іспанського лікаря і теолога XVI століття. У своїх працях він критикував тринітарне богослов’я та закликав до повернення до первісного християнства. Його страта за єресь у Женеві стала символом нетерпимості доби, але водночас сприяла поширенню ідей релігійної свободи. Важливу роль у подальшому розвитку унітаризму відіграв Фауст Социн, який у Польщі та Трансільванії сформував раціоналістичну антитринітарну теологію, що згодом стала основою социніанства.
У Польщі унітаризм набув інституційного оформлення в межах так званої Малої реформатської церкви, відомої також як спільнота Польських братів. Їхній богословський центр у Ракові став важливим осередком освіти і книгодрукування. Проте в середині XVII століття унітарії зазнали переслідувань і були змушені залишити країну, що сприяло поширенню їхніх ідей у Західній Європі.
В Англії унітаризм утвердився в XVII–XVIII століттях завдяки біблійному раціоналізму та критиці конфесійних формул. Джон Біддл і Джозеф Прістлі стали ключовими фігурами англійського унітарного руху, який поступово інтегрувався в ширший контекст релігійного лібералізму. У Сполучених Штатах унітаризм сформувався на ґрунті конгрегаціоналізму Нової Англії, а проповідь Вільяма Еллері Ченнінга у 1819 році заклала підвалини самостійної деномінації.
У ХХ столітті унітаризм зазнав суттєвих змін. Поряд із традиційним унітаріанським християнством поширилися релігійний гуманізм, натуралізм і плюралістичні підходи до віри. Сучасні унітарії наголошують на свободі сумління, етичній відповідальності та соціальній справедливості, розглядаючи релігію як відкритий процес осмислення людського досвіду.
Данило Ігнатенко
