Цурік назад, цурік вперед (притча)

Якось жінка вирішила випрати одяг.

– Погода гарна – значить скоро просохне, – подумала.

Так і зробила. За деякий час – вивісила випрану білизну. Втім, не пройшло багато часу, як знявся сильний вітер і насунулися чорні хмари.

– Ой-йой, – злякавшись, вибігла з хати, – треба зняти, а то ще як дощ поллється – змокнуть!

Зняла. Порозвішувала в дома, щоб не дістали затхлий запах. Але погода знову змінилася, виглянуло сонечко.

  • Треба таки вивісити на вулицю.

Та через деякий час знову захмарилося.

– Ох, таки треба зняти! – зажурилася – А то, точно ливане!

Так жінка увихалася з тією білизною протягом дня десяток разів: то вішала, то знімала. А врешті втомилася і віддала все в Божі руки. Дощ того дня таки був, але шмаття встигло просохнути.

Ми завжди боїмося невідомості. І страх перед незнаним заставляє нас метушитися. А, насправді, треба все віддати в Божі руки і, повірте, само все розв’яжеться.

© Юлія Головчин «Притчі»

Оцініть статтю
Поділитися з друзями
Суспільний портал Wake up
Додати коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.