Карликова планета Церера, розташована в головному поясі астероїдів між Марсом і Юпітером, є об’єктом пильної уваги астрономів ще з XVIII століття. Її відкриття, а також дослідження структури поясу астероїдів, стали важливою віхою в історії астрономії та теоретичних уявленнях про формування Сонячної системи.
Від математичної гіпотези до відкриття
У 1766 році прусський науковець Йоганн Тіціус звернув увагу на те, що відстані планет від Сонця підпорядковуються певній числовій закономірності. Цю гіпотезу популяризував у 1772 році Йоганн Боде, і вона стала відомою як закон Тіціуса–Боде. Згідно з цією формулою, між орбітами Марса і Юпітера мала б існувати ще одна планета. Цей закон виглядав переконливим після відкриття Урана у 1781 році його орбіта майже точно відповідала черговому значенню в закономірності Боде. Це дало поштовх до цілеспрямованого пошуку ще невідомого небесного тіла в очікуваному проміжку.
І справді, 1 січня 1801 року італійський астроном і священик Джузеппе П’яцці відкрив Цереру об’єкт, який спочатку вважали новою планетою. Проте подальші спостереження виявили у тій самій зоні ще три тіла Палладу, Юнону і Весту. Згодом стало очевидно, що таких об’єктів там значно більше, ніж одна «відсутня» планета.
Походження поясу астероїдів
Накопичення відкриттів дрібних небесних тіл між орбітами Марса та Юпітера призвело до формування нової категорії об’єктів астероїдів. Спершу існувала популярна гіпотеза про те, що це залишки великої планети, яка розпалася внаслідок гігантської космічної катастрофи. Однак сучасні дослідження цю теорію спростували.
Загальна маса всього поясу астероїдів оцінюється як менш ніж 4% маси Місяця. Це надто мало, щоби вважати астероїди уламками великої планети. Натомість сучасна наука схиляється до думки, що ці об’єкти є залишками планете зималей первісної речовини, з якої формувалися планети. Гравітаційний вплив Юпітера перешкоджав утворенню повноцінної планети в цьому регіоні, розсіюючи матерію й не даючи їй об’єднатися в єдине тіло.
Церера як унікальний об’єкт
Хоча більшість астероїдів є твердими та невеликими тілами неправильної форми, Церера виділяється своїми розмірами та сферичною формою. У 2006 році її перекласифікували як карликову планету, ту саму категорію, до якої належить і Плутон.
Особливу увагу до Церери привернули місії NASA, зокрема космічний апарат Dawn, який прибув до неї в 2015 році. На знімках, зроблених із відстані 46 000 км, на поверхні Церери видно яскраві плями. Найвідоміша з них в кратері Оккатор має яскравого супутника-компаньйона, що знаходиться у тому ж басейні. Ці плями виявилися ділянками з високим вмістом карбонатів речовин, які утворюються за участі води, що вказує на потенційну геологічну або навіть гідротермальну активність у минулому.
Переоцінка закону Боде
Відкриття Церери було великим успіхом прихильників закону Боде. Проте цей закон втратив авторитет із часом. Він не зміг передбачити орбіту Нептуна, відкритого у 1846 році, а також не пояснив орбіту Плутона.
Значення для науки
Дослідження Церери та поясу астероїдів не тільки проливає світло на ранню історію Сонячної системи, а й дозволяє зрозуміти механізми формування планет. Крім того, наявність водяного льоду та мінералів на Церері відкриває перспективи для майбутнього освоєння космосу й пошуку життя в екстремальних умовах.
Данило Ігнатенко
