Тіглатпаласар III (процвітав у VIII столітті до н. е., правив 745–727 рр. до н. е.) був одним із найвизначніших царів Ассирії, за правління якого почався останній і наймасштабніший етап ассирійської експансії. Він відомий завдяки глибоким військовим реформам, централізації управління та активній зовнішній політиці, що призвела до підкорення Сирії, Палестини та об’єднання Ассирії з Вавилонією. Його правління стало переломним моментом в історії Близького Сходу, визначивши новий баланс сил у регіоні.
Прихід до влади
У першій половині VIII століття до н. е. Ассирія втратила свою могутність, якою володіла раніше. Після смерті Адад-нірарі III (810–783 рр. до н. е.) у регіоні зміцнився Урарту, який контролював ключові торговельні шляхи до Середземномор’я та Іранського плато. Частина ассирійських провінцій відмовилася від сплати данини, а центральна влада ослабла.
У 745 році до н. е. у державі спалахнуло повстання проти царя Ашшур-нірарі V. Губернатор Калаху очолив заколот і зайняв трон, узявши ім’я Тіглатпаласар. Це було символічним відсиланням до славетного Тіглатпаласара I, що правив у XII столітті до н. е. Новий володар вирізнявся енергійністю та стратегічним мисленням, що дозволило йому швидко стабілізувати державу.
Адміністративні та військові реформи
Тіглатпаласар III провів масштабні реформи, які зміцнили централізовану владу. Він поділив великі провінції на менші адміністративні одиниці, щоб зменшити ризик їхньої незалежності. До 738 року до н. е. існувало вже близько 80 провінцій, керівники яких звітували безпосередньо перед царем. Вони відповідали за податки, військові запаси та мобілізацію військ.
Особливе значення мала реформа армії. Вона перетворилася з непостійної ополчення на професійну силу. Була створена система розвідки, що спиралася на мережу перевалочних пунктів, які передавали донесення безпосередньо до царя. Така організація забезпечила ефективне управління великими територіями та швидке реагування на зовнішні загрози.
Військові кампанії та завоювання
Зміцнивши внутрішній контроль, Тіглатпаласар III розпочав масштабні завоювання. Його перші походи були спрямовані на схід проти племен Замуа та мідійців, а також проти арамейських племен на північний схід від Вавилонії. Для стабілізації прикордонних земель він застосовував політику масового переселення, переселяючи тисячі людей у стратегічно важливі регіони.
Найбільші успіхи Тіглатпаласара пов’язані з його кампаніями проти Урарту та держав Західної Азії. У 743 році до н. е. він переміг урартійського царя Сардурі II та його союзників. Облога міста Арпад тривала три роки й завершилася у 741 році до н. е. перемогою Ассирії. Ця кампанія забезпечила ассирійцям контроль над Сирією та зупинила просування племен із півночі.
У наступні роки ассирійська армія просувалася до Середземномор’я, змушуючи Дамаск, Тир, Кілікію та інші держави визнавати зверхність Ассирії та сплачувати данину. У 734 році до н. е. кордон із Єгиптом був перекритий, що зміцнило вплив Ассирії на Фінікію та Палестину. Юдея на чолі з Ахазом, а також Аммон, Моав і Едом стали васалами. Ізраїльське царство було підкорене після загибелі царя Пеках і посадження на трон проассирійського правителя Осеї. Галілея увійшла до складу ассирійської провінційної системи.
Відносини з Вавилонією
Важливим етапом політики Тіглатпаласара III стало втручання у справи Вавилонії. У 734 році владу у Вавилоні захопив халдейський вождь Укін-зер. Ассирійський цар використав дипломатію та військову силу, щоб нейтралізувати його вплив. У 729–728 роках до н. е. він особисто зайняв вавилонський трон, прийнявши ім’я Пулу. Цей крок символізував остаточне підкорення Вавилонії Ассирії, що стало визначальною віхою у становленні нової імперії.
Смерть Тіглатпаласара III у 727 році до н. е. не зупинила процесу, який він започаткував. Його реформи створили основу для новоассирійської імперії — найпотужнішої держави Давнього Сходу VIII–VII століть до н. е. Саме він перетворив Ассирію з ослабленої держави на військово-бюрократичну імперію, яка контролювала величезні території від Ірану до Середземного моря.
Його політика переселення, сувора адміністративна система та професійна армія стали моделлю для подальшого розвитку держави. Водночас жорстокі методи управління та агресивні війни залишили суперечливу спадщину, яка закріпила за Ассирією репутацію однієї з найстрашніших імперій давнини.
Данило Ігнатенко
