Початок XVII століття став поворотним моментом в історії астрономії. У 1609 році Галілео Галілей, викладач Падуанського університету, дізнався про існування в Нідерландах нового оптичного приладу — підзорної труби. Не маючи доступу до креслень чи прикладів, він самостійно реконструював конструкцію, використовуючи експериментальний підхід і шліфування лінз, і вже того ж року представив Венеціанському сенату власну вдосконалену модель, що збільшувала зображення у вісім разів. В обмін на винахід він отримав довічну професорську посаду та підвищення платні. Однак справжнє значення мала не технічна досконалість приладу, а його застосування до вивчення нічного неба. Восени того ж року він почав систематичні телескопічні спостереження, які у січні 1610 року призвели до першого відкриття: чотири супутники Юпітера, що оберталися навколо планети.
Руйнування геоцентричної моделі
Спостереження супутників Юпітера одразу поставили під сумнів припущення про те, що всі небесні тіла мають обертатися навколо Землі. Якщо Юпітер має власну систему обертання, то Земля не є єдиним центром руху у Всесвіті.
У лютому 1610 року Галілей опублікував працю «Зоряний посланець», де зафіксував основні результати своїх спостережень. Зокрема, він описав:
- Нерівну поверхню Місяця, вкриту горами та кратерами, що суперечило арістотелівській ідеї про досконалість небесних тіл;
- Наявність значної кількості зір у Чумацькому Шляху, невидимих неозброєним оком;
- Чотири супутники Юпітера, що доводили існування множинних центрів руху.
Ці відкриття мали серйозні філософські та методологічні наслідки. Вони спростовували уявлення про ідеальні та незмінні небеса, відкриваючи шлях до нового, динамічного розуміння космосу.
Фази Венери, вигляд Сатурна
Подальші спостереження дали нові докази на користь геліоцентричної системи. Галілей виявив, що Венера проходить через фази, подібно до Місяця. Це відкриття підтверджувало, що вона обертається навколо Сонця, а не Землі. Водночас спостереження за Сатурном засвідчили його незвичайну форму, яку тоді ще не могли пояснити, проте сам факт складності структури планети кидав виклик уявленням про небесну досконалість.
Усі ці спостереження остаточно переконали Галілея в правоті моделі Коперника. Якщо Венера обертається навколо Сонця, а Юпітер має власні супутники, то центр Всесвіту — не Земля.
Сонячні плями
Наступним об’єктом дослідження стали сонячні плями. У 1611–1613 роках Галілей спостерігав темні утворення на поверхні Сонця. Його позиція суперечила думці німецького єзуїта Крістофа Шайнера, який вважав плями окремими тілами, що обертаються навколо Сонця. Галілей, на основі щоденних спостережень, зробив висновок, що ці утворення є змінами на самій поверхні Сонця.
У 1613 році вийшла його праця «Історія та демонстрації сонячних плям», де він представив систематичний аналіз явища. Його твердження ще раз поставило під сумнів тезу про незмінність і досконалість небесних тіл.
Використання телескопа для емпіричного дослідження небес стало етапним моментом у становленні природничих наук. Галілей не лише відкрив нові об’єкти, а й створив прецедент: нове знання має ґрунтуватися на спостереженні, експерименті й кількісному аналізі. Відтепер космос поставав як множинна, динамічна система, де не існує одного привілейованого центру.
Іван Гудзенко
