У середині XIX століття астрономи зіткнулися з незрозумілим явищем: орбіта Меркурія, найближчої до Сонця планети, поводилася не так, як передбачала класична ньютонівська механіка. Зокрема, перигелій Меркурія точка найсильнішого наближення до Сонця поступово зміщувався з часом, і це зміщення не можна було пояснити гравітаційним впливом інших відомих планет.
Французький математик та астроном Урбен-Жан-Жозеф Левер’є, який здобув світову славу після відкриття Нептуна у 1846 році, знову взявся за вирішення гравітаційної аномалії. У 1859 році він запропонував сміливу гіпотезу: перигелій Меркурія зміщується через існування ще однієї невідомої планети або навіть групи астероїдів, що обертаються дуже близько до Сонця. Цю уявну планету він назвав Вулканом на честь римського бога вогню.
Зародження міфу про Вулкан
Пошуки Вулкана швидко набули резонансу. Астроном-аматор Едмон Лескарбо повідомив Левер’є про свою цікаву спостереження 26 березня 1859 року він помітив темну пляму, яка перетинала сонячний диск. Левер’є одразу інтерпретував це як доказ існування Вулкана. Інші астрономи також повідомляли про схожі спостереження, однак вони були неузгодженими й неперевіреними.
Згодом тривали спроби зафіксувати Вулкан під час повних сонячних затемнень, коли було можливо виявити об’єкти поблизу Сонця, невидимі за звичайних умов. Однак жодних достовірних підтверджень існування планети отримати не вдалося. Попри це, ідея Вулкана міцно закріпилася в уяві наукової спільноти, залишаючись однією з найвідоміших гіпотетичних планет XIX століття.
Крах гіпотези Вулкана і народження нової фізики
Істинне пояснення цієї загадки з’явилося лише в XX столітті. У 1915 році Альберт Ейнштейн завершив формулювання своєї загальної теорії відносності, яка докорінно змінила уявлення про гравітацію. Згідно з нею, гравітація — це не сила в традиційному розумінні, а викривлення простору-часу масивними тілами. Саме це викривлення пояснює орбітальні аномалії, які не могли бути зрозумілими в рамках ньютонівської механіки.
Ейнштейн розрахував ефект загальної відносності на рух перигелію Меркурія, і отримані результати точно збіглися з реальними спостереженнями. Вперше теоретична модель не потребувала гіпотетичних об’єктів на кшталт Вулкана. Так, одна з найдовше існуючих астрономічних таємниць була розв’язана, остаточно поховавши міф про внутрішньосонячну планету.
Науковий урок Вулкана
Історія з Вулканом є важливим прикладом у науці, що ілюструє межі навіть найуспішніших теорій. Ньютонова механіка чудово працювала для опису руху планет, але виявилася неспроможною пояснити всеохопно гравітаційні явища у складних умовах, зокрема поблизу Сонця. Гіпотеза Вулкана була логічною в межах знань того часу, однак виявилася фальшивим рішенням справжньої проблеми.
Водночас ця історія демонструє важливість наукової гнучкості: готовність переглянути парадигму і прийняти нові ідеї, якщо вони краще пояснюють реальність. І хоча Вулкан не існує фізично, він залишається символом пошуку і пізнання меж людського розуміння.
Данило Ігнатенко
