У 1976 році письменник Захарія Сітчин опублікував книжку «12-та планета», в якій стверджував, що у шумерських клинописних текстах міститься інформація про невідому планету Сонячної системи — Нібіру. За його версією, ця планета рухається еліптичною орбітою, подібною до комети, і робить один оберт навколо Сонця приблизно за 3600 років. У своєму перигелії Нібіру проходить між орбітами Марса та Юпітера, тим самим перетинаючи внутрішню частину Сонячної системи.
Сітчин також стверджував, що приблизно 300 000 років тому мешканці Нібіру так звані Аннунакі прибули на Землю з метою видобутку золота для відновлення атмосфери своєї рідної планети. За легендою, після повстання первісних нібіруанських робітників Аннунакі створили людину Homo sapiens, як біологічного гібрида Аннунаків і земного Homo erectus, призначеного для праці в золотодобувних шахтах.
Ці твердження базуються не на достовірних археологічних джерелах, а на довільних інтерпретаціях шумерських міфів та спекулятивних перекладах, що викликали хвилю наукової критики з боку лінгвістів, істориків та астрономів.
Спекуляції та містифікації довкола Нібіру
У 1990-х роках концепція Нібіру отримала нове дихання завдяки Ненсі Лідер, американській містикині, яка заявила, що перебуває в ментальному контакті з інопланетною расою з зоряної системи Зета Сітті. За її словами, ці істоти попередили її про неминуче зіткнення Землі з невидимою планетою «Планетою X», яку згодом почали ідентифікувати як Нібіру.
Вона пророкувала, що катастрофа станеться у 2003 році, однак після того, як цього не відбулося, новою датою «апокаліпсису» став 21 грудня 2012 року останній день календаря майя. Ці передбачення були поширені через форуми, сайти та YouTube, що сприяло поширенню міфу про Нібіру як реальну загрозу людству.
При цьому сам Сітчин дистанціювався від подібних передбачень. Він стверджував, що останній прохід Нібіру через внутрішню Сонячну систему стався у 556 році до н.е., а отже наступне наближення варто очікувати не раніше 2900 року нашої ери.
Критика з боку наукової спільноти
Професійні астрономи однозначно спростували існування Нібіру як фізичного об’єкта. Планета з такою масою, орбітою та частотою появ не могла б залишатися непоміченою: її легко виявити за гравітаційним впливом на інші небесні тіла, особливо в зовнішній частині Сонячної системи. Проте жоден телескоп або автоматична місія не зафіксувала об’єкт, який відповідав би опису Нібіру.
Крім того, за законами небесної механіки, тіло з настільки витягнутою орбітою навряд чи змогло б залишитися стабільною частиною Сонячної системи воно або впало б на Сонце, або було б викинуто у міжзоряний простір через гравітаційні взаємодії з планетами-гігантами.
Науковці NASA неодноразово публічно заявляли, що ідея про Нібіру це вигадка, яка не має жодного підґрунтя в астрономічних даних. Попри це, теорія Нібіру залишається однією з найпопулярніших тем псевдонауки в інтернеті, де підозрілі фотографії, затемнення або оптичні артефакти камери тлумачаться як «докази приховування правди».
Данило Ігнатенко
