Талат-паша, один із центральних фігур пізньої Османської імперії, народився 1874 року в місті Едірне. Його родина належала до середнього чиновницького прошарку імперської бюрократії, що забезпечило йому базову освіту й доступ до державної служби. Розпочавши кар’єру в телеграфній компанії, Талат швидко проявив зацікавлення в опозиційній політиці. У 1893 році його було заарештовано за підривну діяльність, але звільнено через два роки. Уже в Салоніках, працюючи секретарем пошт і телеграфів, Талат налагодив тісні зв’язки з революційним підпіллям.
Піднесення младотурків і участь у Комітеті єдності та прогресу
Ключовим моментом у політичній біографії Талата стала його активна участь у молодотурецькому русі. Цей рух, спрямований на оновлення імперії, був зосереджений навколо Комітету єдності та прогресу (КЄП), що поєднував елементи модернізму, турецького націоналізму й авторитарної організації. У 1908 році молодотурки організували революцію, яка відновила дію Конституції 1876 року та обмежила владу султана.
Талат, звільнений незадовго до цих подій через підозри у змові, швидко здобув парламентський мандат від Едірне, а вже в 1909 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ. У 1912 році він став генеральним секретарем КЄП, що перетворило його на одного з фактичних лідерів Османської імперії.
Політика під час Першої світової війни
На початку Першої світової війни Талат був одним із головних архітекторів проосманської орієнтації на Німеччину. Попри те, що спочатку він схилявся до нейтралітету або союзу з Антантою, остаточне рішення про вступ до війни на боці Центральних держав було ухвалене під впливом Енвер-паші, військового міністра та союзника Німеччини. Османська імперія вступила у війну наприкінці 1914 року, чим відкрила новий фронт на Близькому Сході та в Кавказькому регіоні.
На посаді міністра внутрішніх справ Талат відігравав ключову роль в управлінні імперією під час війни. Саме на нього припала основна відповідальність за депортацію вірменського населення зі східних провінцій Османської імперії, що були під загрозою російського наступу. За офіційною версією, депортації мали військово-стратегічну мету усунення “небезпечного елементу” із зони бойових дій. Однак за своєю суттю ця кампанія мала характер системного винищення сотні тисяч вірмен загинули внаслідок насильства, голоду, хвороб і знущань під час примусових маршів у Сирію та Месопотамію. Історики та міжнародні організації пізніше визнали ці події геноцидом, а Талата-пашу одним із його головних організаторів.
Кар’єра великого візира та падіння режиму
У 1917 році Талат обійняв найвищу урядову посадувеликого візира. Його правління було коротким, але політично значущим. На тлі поразок Османської імперії у війні, загальної дезорганізації економіки та зростання народного невдоволення, Талат зрозумів неминучість капітуляції. 14 жовтня 1918 року він подав у відставку, а вже в листопаді імперія формально визнала поразку, підписавши Мудроське перемир’я.
У переддень розпаду османського режиму Талат разом з іншими лідерами КЄП Енвером і Джемалем утік до Німеччини, побоюючись арешту та судового переслідування за свої дії, насамперед за геноцид вірмен.
У Берліні Талат проживав під чужим іменем, але залишався політично активним підтримував контакти з турецькою діаспорою та шукав шляхи до повернення в нову Туреччину, яка постала після краху Османської імперії. Однак 15 березня 1921 року він був убитий у Берліні вірменським націоналістом Согомоном Тейліряном. Це вбивство було частиною операції “Немезида”, організованої вірменською підпільною мережею для помсти відповідальним за геноцид. Убивця постав перед судом у Німеччині, але був виправданий присяжними.
Данило Ігнатенко
