Однією з найгучніших інтелектуальних суперечок початку XVI століття стала так звана «справа Рейхліна», що виявила глибокий конфлікт між гуманістичною наукою та пізньою схоластикою. У центрі цього протистояння опинився Йоганн Рейхлін, німецький гуманіст і знавець класичних мов, який виступив на захист єврейської книжної традиції в умовах зростаючого релігійного радикалізму.
У 1509 році домініканські богослови Кельна на чолі з Йоганнесом Пфефферкорном домоглися указу імператора Максиміліана I про знищення єврейських книг, які вважалися ворожими християнству. Йшлося передусім про талмудичну та рабиністичну літературу. Рейхлін рішуче виступив проти цього рішення, обґрунтовуючи необхідність збереження єврейських текстів як важливого джерела для наукового пізнання Біблії, історії та мовознавства.
Позиція Рейхліна викликала гостру реакцію з боку домініканців. У 1513 році інквізитор Якоб Гохстратен ініціював судовий процес проти гуманіста, звинувачуючи його в єресі. У відповідь Рейхлін звернувся безпосередньо до Папи Лева X, що надало конфлікту загальноєвропейського масштабу. Суперечка швидко вийшла за межі особистого процесу й перетворилася на символічне протистояння між новою гуманістичною наукою та консервативною теологією.
Більшість провідних гуманістів Європи стала на бік Рейхліна. У 1516 році папська комісія офіційно виправдала його від звинувачень у єресі, визнавши легітимність наукового вивчення єврейських джерел. Цей конфлікт надихнув появу сатиричного памфлету «Листи невідомих людей», у якому молоді гуманісти висміяли схоластичну обмеженість опонентів Рейхліна.
Попри важливість цієї перемоги, інтерес до справи Рейхліна невдовзі поступився місцем подіям, пов’язаним із виступом Мартіна Лютера. Хоча позиція гуманіста об’єктивно сприяла формуванню інтелектуального клімату Реформації, сам Рейхлін залишався вірним Римо-католицькій церкві та дистанціювався від радикальних реформаторів, включно зі своїм племінником Філіпом Меланхтоном.
Данило Ігнатенко
