У мусульманській традиції сподвижники пророка Мухаммеда, або сахаби (араб. ṣaḥābah), займають особливе місце як перше покоління мусульман, що особисто знали Посланця Аллаха. Їхній духовний, політичний та правовий авторитет у формуванні раннього ісламу є надзвичайно вагомим. Через свою безпосередню участь у становленні мусульманської умми, а також як головні носії усної традиції (хадисів), сахаби стали ключовими постатями у мусульманській історіографії та богослов’ї.
Хто такі сподвижники?
До сподвижників належать усі мусульмани, які жили за життя пророка Мухаммеда, бачили його особисто й померли мусульманами. Особистий контакт із пророком, незалежно від тривалості чи важливості, є достатньою умовою для визнання людини сахабом. Це надзвичайно широка категорія, яка охоплює тисячі осіб — від найближчих помічників пророка до простих вірян, що лише раз були присутні в його товаристві.
Головні групи сподвижників
Існують три особливо шановані групи сахабів:
Мухаджири — ті, хто переселився з Мекки до Медіни разом із пророком під час хіджри (622 р.). Вони вважаються першим ядром мусульманської громади.
Ансари — медінські мусульмани, які прийняли Мухаммеда і підтримали мухаджирів. Вони стали важливою опорою ісламської держави в Медині.
Бадрійці — учасники битви при Бадрі (624 р.), першої великої військової перемоги мусульман. В ісламській традиції ці воїни мають особливу релігійну гідність.
Окреме місце займає група з десяти сподвижників, яким пророк, згідно з хадисами, обіцяв рай (аль-Ашара аль-Мубашшара бі-ль-Джанна). До них входять чотири «праведні халіфи»: Абу Бакр, Умар, Усман і Алі.
Роль сподвижників у формуванні ісламської традиції
Сахаби були першими носіями ісламського вчення. Саме вони передали слова і дії пророка у вигляді хадисів — усних свідчень, які пізніше були зібрані в канонічні збірки. Крім того, багато з них брали участь у записі та збереженні Корану. Таким чином, саме завдяки сахабам ісламське вчення зберегло свою спадковість і нормативну структуру.
Ставлення різних напрямів ісламу
Суніти визнають усіх сахабів як гідних поваги осіб і надають їм високий статус. Їхні свідчення в хадисах вважаються достовірними, якщо інше не доведено.
Шиїти ж більш критично підходять до постаті окремих сподвижників. Зокрема, вони звинувачують частину сахабів у політичних діях, що призвели до усунення родини пророка (Ахль аль-Байт) від влади. У шиїтському богослов’ї ключовим авторитетом є не загальна громада сахабів, а імами — нащадки пророка через його дочку Фатіму та зятя Алі.
Сподвижники пророка Мухаммеда становлять фундаментальну ланку в передаванні ісламського одкровення та формуванні релігійної і правової спадщини. Їхня роль в ісламі виходить за межі історії, оскільки вони також виступають взірцем моральної поведінки для наступних поколінь мусульман. Водночас їхній образ і значення сприймаються по-різному в різних течіях ісламу, що свідчить про глибину і складність мусульманської традиції.
Данило Ігнатенко
