Фашизм — це радикальна політична ідеологія та масовий рух, що сформувався після Першої світової війни і здобув значний вплив у низці країн Центральної, Південної та Східної Європи. Він також мав послідовників у Західній Європі, Сполучених Штатах, Японії, Латинській Америці, Південній Африці та на Близькому Сході. Фашизм об’єднував ідеї крайнього націоналізму, мілітаризму, антидемократизму й авторитаризму.
Першим фашистським лідером вважається Беніто Муссоліні, засновник Національної фашистської партії в Італії. Назву своєї політичної сили він запозичив із латинського слова fasces — пучок прутів із сокирою, що в Римській республіці символізував державну владу. Італійський фашизм став прообразом подібних рухів у різних країнах, хоча кожен із них мав свої національні особливості.
Ідеологічні основи фашизму
Попри різноманіття форм, фашистські партії та рухи поділяли спільні риси:
- Крайній мілітаризований націоналізм із культом держави;
- Неприйняття парламентської демократії та політичного лібералізму;
- Віра в природну соціальну ієрархію та правління еліти;
- Заперечення індивідуалізму на користь колективного національного інтересу;
- Утвердження ідеї “народної спільноти” (Volksgemeinschaft), у якій особисті потреби підпорядковуються державі.
Фашизм прагнув створити цілісне суспільство, де політичні, економічні та культурні процеси контролюються державою. В його основі — авторитарна система влади, яка ліквідовує опозицію, встановлює монополію на ідеологію і формує культ особи лідера.
Фашистські режими в Європі
Між 1922 і 1945 роками фашистські сили прийшли до влади в ряді країн. В Італії Муссоліні створив перший фашистський уряд. У Німеччині Адольф Гітлер очолив Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію (NSDAP), відому як нацистська партія. Її ідеологія поєднувала елементи фашизму з расизмом, антисемітизмом і прагненням до світового панування.
В Австрії при владі був Вітчизняний фронт під керівництвом Енгельберта Дольфуса. У Португалії фашистські риси набув режим Антоніу Салазара. У Греції фашизм підтримував диктатор Іоанніс Метаксас. У Хорватії функціонували усташі під проводом Анте Павелича. У Норвегії Національний союз на чолі з Відкуном Квіслінгом підтримував окупаційний нацистський режим.
Угорщина пережила короткочасне фашистське правління після 1944 року, коли до влади прийшла Партія Схрещених стріл під керівництвом Ференца Салаші. У Румунії діяла Залізна гвардія, заснована Корнеліу Кодряну. Рух об’єднував націоналістичні й релігійні мотиви. Після вбивства Кодряну залишки організації ненадовго повернулися до влади, але були ліквідовані в лютому 1941 року.
Фашизм поза межами Західної Європи
У Польщі вплив мав націоналістичний рух Фаланга на чолі з Болеславом П’ясецьким, хоча йому не вдалося повалити владу Юзефа Пілсудського. В Іспанії Хосе Антоніо Прімо де Рівера створив партію “Фаланга”, яка не здобула самостійної влади, але її ідеологія частково була перейнята диктатурою Франсіско Франко.
У Фінляндії Рух Лапуа Віхторі Косоли здійснив спробу перевороту, яку зупинила армія. У Японії диктаторські риси мав режим під керівництвом адмірала Тодзьо Хідекі. Хоча японський націоналізм базувався на власних традиціях, він мав спільні риси з європейськими фашистськими моделями: культ держави, імператора, мілітаризм, заперечення лібералізму.
Післявоєнна трансформація фашизму
Після завершення Другої світової війни фашистські партії в Європі були розпущені, а в ряді країн (зокрема Італії та Німеччині) їх офіційно заборонили. Проте починаючи з кінця 1940-х років почали з’являтися нові політичні сили, які спиралися на фашистську спадщину. Ці неофашистські рухи були менш впливовими, однак їх ідеї поступово проникали в суспільний дискурс, зокрема через популізм, радикальний націоналізм і ксенофобію.
Данило Ігнатенко
