Шарль де Голль народився 22 листопада 1890 року в місті Лілль у родині з глибокими релігійними і націоналістичними традиціями. Його батько, викладач філософії та літератури, значною мірою вплинув на інтелектуальне виховання сина. Ще в дитинстві де Голль виявляв неабиякий інтерес до воєнної справи, що згодом визначило його життєвий шлях.
Після закінчення Військової академії Сен-Сір він у 1913 році отримав призначення до піхотного полку під командуванням Філіпа Петена, з яким у майбутньому його пов’яжуть непрості стосунки.
Перша світова війна: випробування мужності
У роки Першої світової війни де Голль відзначився особливою хоробрістю під Верденом, за що був тричі поранений і тричі згаданий у бойових донесеннях. Він провів у полоні майже три роки, здійснивши п’ять невдалих спроб втечі. Ці події загартували його характер і стали основою його рішучої віри у власні сили.
По закінченні війни де Голль працював у складі французької військової місії в Польщі, потім викладав у Сен-Сірі та здобув спеціальну підготовку зі стратегії й тактики у Вищій військовій школі. У 1925 році маршал Петен призначив його до штату Верховної військової ради. Маючи нагоду служити в Рейнській області, він спостерігав наслідки Версальської системи й слабкості французької оборони. Два роки на Близькому Сході і чотири роки у секретаріаті Ради національної оборони поглибили його стратегічне мислення.
Ідеї військової реформи та літературна діяльність
У міжвоєнний період де Голль активно виступав за оновлення армії. Його книга «Vers l’armée de métier» (1934) обґрунтовувала створення мобільної професійної армії, здатної діяти швидко і рішуче, на противагу концепції статичної оборони, символом якої стала Лінія Мажино. Подібні погляди викликали різке неприйняття військового керівництва. Суперечки з Петеном виникли навіть через публікацію дослідження «Франція та її армія» (1938).
Друга світова війна: формування лідера
Під час вторгнення Німеччини у 1940 році де Голль командував 4-ю бронетанковою дивізією і вперше зміг застосувати свої теорії механізованої війни. 6 червня 1940 року він увійшов до уряду Поля Рейно на посаді заступника державного секретаря оборони. Проте після падіння уряду і приходу до влади Петена, що схилявся до капітуляції, де Голль залишив Францію і 18 червня з Лондона закликав співвітчизників продовжити боротьбу. Французький військовий трибунал заочно засудив його до страти й конфіскації майна.
На початку його діяльності як політичного лідера ресурсів було небагато — лише група добровольців і переконання у правоті власної місії. Французьке суспільство залишалося глибоко поділеним щодо його легітимності. Проте діяльність Вільних французьких сил і радіотрансляції поступово забезпечили йому визнання.
Роль у визволенні Франції
У січні 1943 року у Касабланці, на конференції союзників, де Голль зустрічався з Черчиллем, Рузвельтом та Жиро. Тоді він поділив владу в Комітеті національного визволення, але невдовзі усунув Жиро й остаточно зміцнив політичні позиції. Повернувшись до Парижа у вересні 1944 року, він очолив тимчасовий уряд.
Його вплив зростав, але вже в січні 1946 року де Голль несподівано подав у відставку, висловивши розчарування відновленням партійної боротьби.
Створення П’ятої республіки
У 1958 році через кризу в Алжирі Франція знову звернулася до де Голля. Він погодився повернутися до влади лише за умови проведення конституційної реформи. 21 грудня того року його було обрано президентом. Нова конституція П’ятої республіки значно посилювала виконавчу владу, надаючи президентові право референдуму й надзвичайних повноважень.
Алжирська війна стала найсерйознішим викликом для його президентства. Де Голль прагнув завершення конфлікту, що викликало опір частини армії та європейського населення Алжиру. У квітні 1961 року відбулося повстання генералів, яке він рішуче придушив, спираючись на надзвичайні повноваження і підтримку більшості громадян. Це дозволило йому у 1962 році підписати угоди про незалежність Алжиру.
Політична стабілізація і зовнішня політика
Після розв’язання алжирської проблеми де Голль зосередився на відновленні французького впливу у світі. Його прагнення незалежної політики вилилися у створення власної ядерної програми й поступовий вихід Франції з військових структур НАТО (хоча членство у самому альянсі зберігалося). Він активно використовував Європейське економічне співтовариство для захисту сільського господарства і позицій Франції.
Для зміцнення влади де Голль ініціював конституційні зміни, що передбачали прямі вибори президента. У 1962 році виборці підтримали цю ідею на референдумі. Він також прагнув зберегти образ лідера, який стоїть понад партіями, тому його прихильники не використовували його ім’я у назвах політичних об’єднань.
Політична спадщина
Шарль де Голль переобрався на другий президентський термін у 1965 році, хоча у другому турі зіткнувся з серйозним суперником — Франсуа Міттераном. Його правління було періодом глибоких перетворень, що дозволили Франції знову зайняти позиції однієї з провідних держав Західної Європи.
Де Голль залишався суперечливою постаттю. Сучасники бачили в ньому поєднання гордості й лукавства, гнучкості й непохитної волі. Проте навіть критики визнавали, що він відновив відчуття національної гідності і створив стабільні інститути, які стали основою для розвитку Франції у другій половині XX століття.
Шарль де Голль помер 9 листопада 1970 року в Коломбе-ле-де-Егліз. Його постать стала символом державної незалежності й особливої французької політичної культури, що поєднує республіканські традиції та прагнення до самостійної ролі на світовій арені.
Данило Ігнатенко
