Шаріат — це система релігійного права в ісламі, що охоплює не лише юридичні, а й моральні, етичні та соціальні норми, які регулюють життя мусульман. Він ґрунтується насамперед на Корані та Сунні пророка Мухаммеда, а також на розвиненій мусульманській правовій науці — фікху. Шаріат не є сталим чи незмінним: його історичне становлення проходило в контексті релігійного, політичного та культурного розвитку мусульманського світу.
Витоки шаріату: пророчий період
Ідея шаріату бере свій початок у часи пророка Мухаммеда, який після хіджри до Медини (622 р.) очолив першу мусульманську громаду. Коранічні одкровення, отримані ним, сформували базові морально-правові засади для мусульман. Однак лише близько 10% аятів Корану безпосередньо стосуються правових питань. Тому в правових справах громада покладалася також на пророче тлумачення і рішення — саме Мухаммед фактично виступав першим каді, або суддею, мусульманської умми.
Період розширення: адаптація до нових реалій
Після смерті пророка та під час стрімкого розширення ісламського халіфату, мусульманська правова система стикнулася з новими викликами. В управлінні завойованими територіями мусульмани взаємодіяли з уже усталеними правовими структурами Візантії, Сасанідського Ірану та інших регіонів. З’явилися професійні судді — каді, які виконували функції тлумачення та впровадження як коранічного права, так і практичних правових норм, адаптованих до місцевих умов. Таким чином, шаріат поступово інкорпорував інститути римсько-візантійського та перського права, зберігаючи при цьому ісламську основу.
Становлення правової науки: фікх
У VIII столітті мусульманська юриспруденція оформилася як окрема дисципліна — фікх, що буквально означає «розуміння». Вчені-правознавці (улеми) розпочали систематизацію знань про те, як правильно виводити правові норми зі священних джерел. Зусиллями провідних правових шкіл було створено фундаментальні методи тлумачення (усул аль-фікх), які дозволили класифікувати дії мусульман як обов’язкові, рекомендовані, нейтральні, неприйнятні чи заборонені. Із часом з’явилася об’ємна література — коментарі, збірники фетв та юридичних рішень — що лягла в основу шаріатського канону.
Данило Ігнатенко
