Шапур I став другим правителем династії Сасанідів, успадкувавши трон після смерті свого батька Ардашира I — засновника могутньої Перської імперії. Його правління припадає на період активної розбудови держави, розширення її територій і протистояння з Римом, який залишався головним ворогом на заході. Шапур прагнув не лише зберегти здобутки батька, а й перетворити Іран на наддержаву Близького Сходу.
Початок його правління відзначився воєнними походами, що мали стратегічну мету — зміцнення західних кордонів імперії. Вже на початку 240-х років Шапур розгорнув наступ на римські володіння в Месопотамії, захопив міста Нісібіс і Карри, а також здійснив похід у глиб Сирії. Попри поразку біля Ресаїни у 243 році, він зумів укласти для Персії вигідний мир із Римом у 244 році, що засвідчувало його дипломатичну гнучкість.
Війни з Римом і тріумф під Едессою
Справжня слава Шапура настала після 256 року, коли він скористався політичною кризою в Римській імперії. Перський володар знову рушив у наступ, завоювавши частину Сирії, Вірменії та Малої Азії. Він розграбував Антіохію, одне з найважливіших міст Риму на Сході, однак згодом був змушений відступити перед контратакою імператора Валеріана.
Вирішальна битва відбулася у 260 році біля Едесси (нині Шанлиурфа в Туреччині). Римські війська були повністю розгромлені, а сам імператор Валеріан потрапив у полон — безпрецедентна подія в історії Римської імперії. Полонення Валеріана стало темою багатьох сасанідських наскельних рельєфів, зокрема у Наґш-е-Ростамі, де Шапура зображено як переможця, перед яким схиляється римський імператор.
Перський правитель не мав на меті тривалої окупації римських земель. Його метою було зміцнення престижу держави та здобуття величезної воєнної здобичі. Полонених і ремісників з Антіохії він переселив до Персії, де вони відіграли ключову роль у розвитку архітектури, гідротехніки та науки.
Розвиток культури та будівництво
Одним із видатних проєктів, здійснених за наказом Шапура, стало заснування міста Гондешапур. Його споруджували римські полонені, і воно швидко перетворилося на великий культурний і науковий центр. У наступні століття Гондешапур став осередком медицини, філософії та перекладацької діяльності, що поєднувала перські, грецькі та індійські знання.
Іншим пам’ятником його епохи є гребля в місті Шуштар — Банд-е Кейсар, або «Гребля Цезаря». Її спорудили римські інженери за наказом Шапура, і вона стала зразком технічної майстерності античності. Ці проєкти не лише підкреслювали велич імперії, а й демонстрували вміння правителя використовувати знання підкорених народів для розвитку власної держави.
Релігійна політика та духовні пошуки
Шапур I відомий також як правитель, який прагнув створити ідеологічну основу для об’єднання своєї багатонаціональної імперії. Якщо його батько називав себе «царем царів Ірану», то Шапур додав титул «цар царів Ірану та неіранських», наголошуючи на своєму пануванні над різними народами.
Він проявляв релігійну терпимість і підтримував Мані — засновника маніхейства, універсалістського вчення, що поєднувало елементи зороастризму, християнства та буддизму. Мані навіть присвятив йому один зі своїх творів, визнаючи Шапура як покровителя нової віри. Водночас цар залишався прихильником зороастризму, засновував храми вогню та сприяв його реформуванню. У релігійній політиці Шапура простежується спроба створення духовного синтезу, який би підтримував єдність імперії.
Данило Ігнатенко
