Селянське повстання 1381 року в Англії, відоме як Велике повстання, є значною подією у соціальній та політичній історії країни. Ініційоване масами селян під керівництвом Вота Тайлера, воно висловило протест проти соціальних нерівностей та феодальної експлуатації. Повстання, що спочатку вибухнуло на південному сході, швидко розповсюдилося на інші регіони, включаючи Лондон. Ціллю повстанців було досягнення різних соціальних та економічних змін, включаючи скасування податку, перегляд системи оплати праці та розподіл церковних багатств. Незважаючи на свою масовість і визначність, повстання тривало лише кілька тижнів, переживши жорстоке придушення королем Річардом II.
Причини
Селянське повстання у червні 1381 року в Англії стало найганебнішим народним повстанням Середньовіччя. Воно виникло через кипляче невдоволення, спричинене правлінням короля Едуарда III та приходом чорної смерті у 1348 році. Хоча воно було спровоковане різними причинами, основними були новий подушний податок, обмеження на зарплату та недобросовісні поміщики. Податок був особливо важким для селян, оскільки не враховував їхню здатність його сплатити. Це спричинило серйозні протести та відчуття експлуатації. Крім того, військові витрати на війну з Францією також стали джерелом конфлікту.
Чорна смерть, що спалахнула у 1348 році, збільшила дефіцит робочої сили, що призвело до зростання вартості праці. Це спровокувало Едуарда III встановити обмеження на зарплату та строго покарати порушників. Багато поміщиків намагалися знову зробити своїх робітників кріпаками, щоб заощадити на оплаті праці. Однак ідея про вільну працю стала невід’ємною частиною свідомості суспільства. Чума спричинила велику смертність, що знизило ціни на землю. Деякі селяни змогли придбати власну землю та стати йоменами. Зменшення населення також вдарило по малим підприємствам і ремісникам, оскільки їхні клієнти зникли. Ці фактори сприяли виникненню повстання, яке поширилося на більш благополучні регіони, не обмежуючись лише сільською місцевістю.
Вимоги селян
Коли натовп досяг Лондона 13 червня, насильство лише зростало. Ціллю стали адвокати, іноземці та посадовці. Король Річард вийшов з Тауера та пообіцяв задовольнити вимоги повстанців. Проте, після нових насильств, негайно наказав штурмувати Лондонський Тауер та вбити канцлера.
Щоб припинити хаос, 15 червня Річард зустрівся з повстанцями знову, але цього разу у Смітфілді, біля Лондона. Він також підготував військову силу на випадок бою.
Вимоги повстанців включали повне скасування кріпацтва, скасування обмежень на зарплату та більшу участь селян у місцевому самоврядуванні та інші. Ці вимоги могли здатися смішними, але мали підґрунтя в реальності. Хоча кріпацтво було зменшене майже скрізь, деякі його осередки ще існували. Також ідея перерозподілу церковних багатств підтримувалася впливовим теологом Джоном Вікліфом та його послідовниками, які стали відомі як «лолларди». Рух «Лолларді» наголошував на ідеї приватної молитви та самостійного читання Біблії, що загрожувало монополії Церкви.
Попри спроби короля Генріха IV ( наступник Річарда) зберегти статус-кво та переслідування лоллардів, рух майже зник. Проте антиклерикальне почуття залишалося серед учасників повстання, оскільки Церква вважалася захоплювачем та постачальником коштів для Папи Римського, ворога Франції. Також було відчуття невдоволення відносно місцевих лордів, які витягували зі своїх маєтків більше, ніж повинні, і несправедливого обслуговування короля та певних чиновників.
Наслідки
Річард II виявився безжальним в придушенні повстання. Близько 150 повстанців було повішено, і навіть треба було будувати нові висічки. Голова Вота Тайлера була виставлена на Лондонському мосту. Інші спроби повстання були придушені, а їхні лідери були страчені як зрадники. Правління Річарда, яке колись обожнювали, зазнало краху. Він закінчив свої дні коротким ув’язненням і загадковою смертю. Проте, соціальні зміни відбулися в Англії. Подушний податок скасовано, обмеження на заробітну плату не так суворо дотримувались, а кріпаки продовжували купувати свою свободу. Тепер закон і юридичні документи використовувалися для того, щоб підтвердити свободу робітника і передати його землю нащадкам.
Данило Ігнатенко
