Сатурналії , найпопулярніше з римських свят , були присвячені римському богу Сатурну та мали величезний вплив на культуру античного Риму й наступні традиції Заходу. Це свято, яке поєднувало релігійні обряди та народні веселощі, залишило слід у формуванні пізніших європейських звичаїв, зокрема різдвяних та новорічних святкувань.
Походження та храм Сатурна
Центральним місцем вшанування бога Сатурна був його храм на Римському форумі. Поруч із ним стояв храм Веспасіана і Тита, а сам храм Сатурна вважався одним із найдавніших у Римі. Культова статуя божества перебувала в цьому храмі, а її ноги традиційно були обв’язані вовняними стрічками. Під час Сатурналій ці пута знімали, що символізувало свободу та долучення божества до загального святкування.
Час і тривалість святкування
Спочатку Сатурналії відзначали лише 17 грудня. Згодом свято подовжили до трьох, а пізніше — до семи днів. Дата мала аграрний зміст, адже в Італії цей період збігався із зимовим посівним сезоном, що тривав від жовтня до січня. Подібно до грецького свята Кронія, Сатурналії були найжвавішим періодом року.
Звичаї та обряди
Під час святкувань припинялася будь-яка робота й комерційна діяльність. Раби отримували тимчасову свободу, могли відкрито висловлюватися та брати участь у спільних бенкетах на рівних із господарями. У суспільстві панувала атмосфера розкутості: вулиці наповнювалися карнавальною свободою, схожою на сучасний Марді Гра.
Серед обов’язкових елементів свят було обрання так званого «лжекороля» (Saturnalicius princeps), який керував веселощами та вносив у них комічний елемент. Люди вітали один одного спеціальним сезонним побажанням.
Заключні дні свята отримали назву Сигілларії. У цей час дарували подарунки — свічки, воскові фігурки, моделі фруктів та статуетки. Такі речі виготовляли майстри, яких називали сигілларії.
Вплив на християнські та новорічні традиції
Сатурналії мали безпосередній вплив на святкування Різдва та Нового року. Коли християнська традиція визначила 25 грудня днем народження Христа, дата співпала з давнім святом «Dies solis invicti nati» — «дня народження непереможного сонця». Таким чином, у зимові святкування увійшов сонячний символізм, що перегукувався з культом Сатурна.
Римські календські свята, які відзначали 1 січня, також запозичили частину обрядів: прикрашання будинків зеленню та світлом, дарування подарунків дітям і бідним. Символіка свічок, що асоціювалася зі світлом і життям, також походила зі стародавніх обрядів. Існувала легенда, за якою давні латиняни повинні були приносити жертви головами, але Геракл начебто порадив замінити їх на вогні (fōs), що тлумачилося як «світло» або «людина».
Хоча з падінням Римської імперії Сатурналії перестали існувати як державне свято, їхній вплив продовжив жити у пізніших звичаях. Традиції зимових святкувань — від дарування подарунків до карнавальної свободи — сягають своїм корінням саме до цих античних обрядів. У цьому сенсі спадщина Сатурналій досі відчутна в західному світі.
Данило Ігнатенко
