Сатурн у римській релігії поставав одним із найдавніших божеств. Його вважали покровителем сівби, насіння і врожайності, богом, який дав людям мистецтво землеробства. У римській культурі він ототожнювався з грецьким Кроносом, титаном, що уособлював час і природний цикл народження та руйнування.
За міфологічними переказами, після того як Сатурн був повалений Зевсом (рим. Юпітером) і вигнаний з Олімпу, він прибув до Італії, де оселився у Лації. Тут він навчив місцевих людей обробляти землю, сіяти зерно і жити за законами справедливості. Його правління вважалося «золотим віком» — часом миру, рівності і добробуту, коли не існувало рабства і насильства. У римській традиції цей період став символом ідеальної гармонії між людьми та природою.
Культ Сатурна і храм у Римі
Сатурн посідав важливе місце у римському державному культі. На честь бога був зведений один із найдавніших храмів Риму — храм Сатурна, розташований на західному краю Римського форуму, біля підніжжя Капітолійського пагорба. Його спорудження датується VI століттям до н. е., тобто раннім періодом Римської республіки.
Храм неодноразово відновлювався: у 42 році до н. е. його реконструював Луцій Мунатій Планк, а після пожежі IV століття н. е. він був відбудований знову. Вісім величних колон пронаосу збереглися донині, залишаючись одним із найвпізнаваніших архітектурних символів античного Риму.
Примітно, що храм Сатурна виконував не лише релігійну, а й державну функцію: у ньому зберігалася скарбниця Римської держави (aerarium Saturni), де трималися запаси золота, срібла і документи Сенату.
Сатурналії — свято свободи і рівності
Найвідомішим святом, присвяченим Сатурнові, були Сатурналії — найпопулярніше римське торжество, яке вплинуло на пізнішу традицію святкування Різдва та Нового року у Західному світі.
Спочатку Сатурналії відзначали 17 грудня, але з часом тривалість свят збільшилася до семи днів. У цей період у Римі панувала атмосфера радості та вседозволеності: припинялися робота і торгівля, рабам надавали свободу говорити і діяти без страху, суспільні обмеження тимчасово послаблювалися, а люди щедро обмінювалися подарунками. Це було свято перевернутого світу, коли соціальні ролі тимчасово стиралися, нагадуючи про міфічний «золотий вік» правління Сатурна.
Саме від його імені походить назва дня суботи — Saturni dies (день Сатурна), що збереглася в англійському слові Saturday.
Сатурн у мистецтві
Образ Сатурна отримав глибоке художнє переосмислення у європейській культурі. Найвідомішим його втіленням стала картина іспанського художника Франсіско Гойї «Сатурн, що пожирає свого сина», створена на початку XIX століття. Спочатку ця моторошна сцена була частиною серії «чорних фресок», якими митець прикрасив стіни власного будинку поблизу Мадрида.
Гойя трактував античний міф про Сатурна (Кроноса), який знищував своїх дітей, аби запобігти пророцтву про власне повалення, як символ темної сторони людської природи, страху перед часом і неминучістю смерті. У цьому творі міф набув філософського звучання — як алегорія руйнівної сили часу, що «пожирає» усе живе.
Образ Сатурна поєднав у собі кілька вимірів — космічний, моральний і соціальний. Він був не лише богом урожаю, а й уособленням циклічності життя, плину часу, переходу від гармонії до занепаду. Його культ залишив глибокий слід у римській релігії, філософії та святкових традиціях, а пізніше став частиною європейської символіки доби Відродження і Просвітництва.
Данило Ігнатенко
