Салії (лат. Salii, що означає «танцівники») були особливою групою жерців у давньоримській релігії, які виконували культову службу на честь бога війни Марса. Їхня діяльність поєднувала релігійні обряди з військовими символами, що відображало тісний зв’язок між сакральним і воєнним у римському світогляді. Орден Саліїв був одним із найдавніших інститутів римського священства, його згадують античні автори як залишок архаїчного періоду, коли Рим лише формував свою політичну і релігійну систему.
Окрім Риму, подібні ордени існували й у деяких інших містах Центральної Італії. Це свідчить про широку поширеність культу Марса та про спільні релігійні традиції латинських і сабінських племен.
Соціальний статус і структура священства
Салії належали до патриціанського стану і обиралися лише з молодих чоловіків, чиї обоє батьків були живими. Така вимога символізувала життєву силу й чистоту роду, необхідні для виконання сакральних функцій. Посада жерця Салія вважалася почесною, але не довічною: після отримання високих політичних посад жерці зазвичай залишали службу, а їхні місця займали нові члени через кооптацію — голосуванням самих Саліїв.
Внутрішня організація ордену мала суворий порядок. У Римі існували дві головні групи — Salii Palatini, пов’язані з Марсом, і Salii Collini, які, за деякими джерелами, здійснювали обряди на честь Квіріна.
Обряди, святкування і символіка
Основними періодами активності Саліїв були березень і жовтень — початок і завершення військового сезону. Ці місяці мали глибокий символічний зміст у римській культурі: березень (Martius) відкривав рік військових походів, а жовтень знаменував їхній кінець.
Під час свят Салії влаштовували урочисті процесії та ритуальні танці з піснями на честь Марса. Вони били у щити, співали стародавніх гімнів і марширували містом у певному ритмі. У цих обрядах поєднувалися релігійна відданість і військова дисципліна, що підкреслювало ідею єдності богів і держави.
Жерці носили архаїчний римський військовий одяг: конічний шолом, короткий червоний плащ, який покривав бронзовий нагрудник. У руках вони тримали ancile — священний щит у формі вісімки, та довгий спис. За легендою, один із таких щитів упав із неба як дар Марса, а ще одинадцять було виготовлено для його збереження, щоб заплутати потенційних викрадачів.
Еволюція культу та пізніша інтерпретація
З плином часу зміст обрядів Саліїв зазнав змін. У пізньореспубліканський та імператорський періоди анцилії втратили своє первісне військове значення і стали розглядатися як магічні реліквії, що охороняють Рим. Давні ритуальні пісні Саліїв почали трактуватися як спільна молитва від імені держави, символ єдності громадян і богів.
Данило Ігнатенко
