Саббатай Цеві (23 липня 1626, Смірна, Османська імперія — 1676, Улцинь, Османська імперія, нині Чорногорія) — єврейський релігійний діяч, який проголосив себе месією та став засновником одного з наймасштабніших месіанських рухів у ранньомодерній історії єврейства. Його вчення, харизматична особистість і містичні практики спричинили масове релігійне піднесення серед євреїв Османської імперії та Європи, однак його відступництво від юдаїзму після прийняття ісламу призвело до глибокої кризи серед послідовників. Рух, який виник навколо нього, увійшов в історію під назвою саббетаїзм.
Саббатай народився у Смірні (сучасний Ізмір, Туреччина) в родині торговця. З юних літ він виявив зацікавлення до релігії та глибоко занурився у каббалістичну традицію. Каббала, яка поєднувала містичні інтерпретації Тори з уявленнями про божественні сфери та спасіння, справила вирішальний вплив на його духовний розвиток.
Молодий Цеві переживав тривалі містичні екстази, які справляли сильне враження на оточення. Уже у двадцять два роки він публічно проголосив себе месією, що викликало серйозну напругу з боку рабинської влади. Його вигнання зі Смірни стало початком тривалих мандрів Близьким Сходом.
Подорожі та здобуття прихильників
Після вигнання Саббатай відвідав Салоніки, давній центр каббалістичної думки, а згодом Константинополь. У Стамбулі він познайомився з каббалістом Авраамом ха-Якіні, який мав документ нібито пророчого характеру, що підтверджував його месіанський статус. Цей контакт посилив авторитет Цеві.
Далі він вирушив до Палестини, а потім до Каїра, де отримав підтримку багатого фінансиста Рафаеля Халебі. Завдяки фінансовим ресурсам і зростаючій кількості прихильників Саббатай повернувся до Єрусалима, де знайшов ще одного впливового союзника — юного каббаліста Натана з Гази. Натан оголосив себе «новим Іллею», тобто передвісником месіанської ери, і проголосив, що Саббатай Цеві принесе безкровне спасіння Ізраїлю. Він визначив 1666 рік як апокаліптичний, що відповідало поширеним у Європі міленаристським очікуванням.
Поширення руху та реакція
Незважаючи на загрозу відлучення від рабинів Єрусалима, Цеві повернувся до Смірни, де його зустріли з тріумфом. Новина про «месію» швидко поширилася у Венеції, Амстердамі, Гамбурзі, Лондоні та інших єврейських громадах Європи й Північної Африки.
Початок 1666 року став переломним. Саббатай вирушив до Константинополя, але одразу після прибуття був заарештований. Його ув’язнили в замку Абідос, який послідовники назвали «Мігдаль-Оз» (Вежа Міцності). Незабаром його привели до султана в Адріанополі. Перед загрозою катувань Цеві зрікся юдаїзму і прийняв іслам. Султан надав йому ім’я Мехмед-ефенді, призначив на почесну службу та забезпечив матеріальними благами.
Ця подія спричинила глибокий шок серед віруючих. Більшість залишила рух, але невелика частина послідовників намагалася інтерпретувати «відступництво» як етап у виконанні божественного плану.
Саббетаїзм і його трансформація
Рух Саббатая Цеві отримав назву саббетаїзм. Попри крах очікувань, він справив значний вплив на єврейську думку XVII–XVIII століть.
Деякі послідовники пояснювали перехід Саббатая до ісламу як «священний гріх», який наближав прихід справжньої месіанської епохи. Вони тлумачили його дії символічно, вважаючи, що зовнішні релігійні практики не мають значення, якщо внутрішньо людина залишається вірною юдаїзму.
У наступні десятиліття рух породив нові течії, зокрема «донме» в Османській імперії, які поєднували юдейські та мусульманські елементи. Таким чином, спадщина Саббатая мала далекосяжні наслідки для розвитку релігійного життя та дискусій у єврейському світі.
Після втрати підтримки султана Саббатай був засланий і помер в Албанії у 1676 році. Його смерть не зупинила поширення саббетаїзму, але рух поступово втратив масовість.
Данило Ігнатенко
