Річард III (народився 2 жовтня 1452 року в замку Фотерінгей, Нортгемптоншир, Англія – помер 22 серпня 1485 року поблизу Маркет-Босворт, Лестершир) – останній монарх Англії з династії Плантагенетів та представник дому Йорків. Його правління залишилося в історії як один із найсуперечливіших періодів англійської монархії. У 1483 році Річард узурпував трон свого племінника Едуарда V, що призвело до серйозних політичних потрясінь. Його смерть у битві при Босворт-Філд, де він зазнав поразки від Генріха Тюдора (майбутнього Генріха VII), поклала край епосі Плантагенетів і відкрила шлях до правління династії Тюдорів.
Протягом майже п’яти століть після своєї смерті Річард III вважався одним із найгірших королів Англії, зображуваний як тиран і вбивця. Однак сучасні історики пропонують більш збалансований погляд на його особистість та правління, визнаючи, що багато звинувачень проти нього могли бути наслідком пропаганди його ворогів. Сьогодні Річард III є об’єктом наукових дискусій, які намагаються відокремити історичні факти від міфів.
Майбутній король Річард III народився в родині Річарда, 3-го герцога Йоркського, та Сесілії Невілл. Він був четвертим сином у сім’ї, що робило його шанси на престол мінімальними. Його батько, герцог Йоркський, був одним із найвпливовіших аристократів свого часу, а мати походила з могутнього роду Невіллів. Проте молодший син у сім’ї мав обмежені перспективи, і його ім’я згадувалося лише в генеалогічних записах як «ще живий».
Юність Річарда пройшла під знаком Війни Троянд – серії конфліктів між двома гілками династії Плантагенетів: Йорками та Ланкастерами. Після загибелі батька в битві при Вейкфілді в 1460 році Річард разом із братами опинився в центрі політичних подій. Його старший брат Едуард успішно боровся за владу і в 1461 році став королем Едуардом IV, що зробило Річарда королівським принцом.
Шлях до влади
Після сходження Едуарда IV на престол Річард отримав титул герцога Глостерського та став важливим союзником свого брата. Він брав активну участь у політичних та військових подіях, зокрема у битвах при Барнеті та Тьюксбері, де продемонстрував свою відданість і воєнний талант. Однак після смерті Едуарда IV у 1483 році Річард скористався ситуацією, щоб захопити владу.
Узурпація престолу
Після смерті Едуарда IV його спадкоємцем став 12-річний Едуард V. Річард, призначений лордом-протектором, швидко усунув від влади родину Вудвіллів, яка підтримувала молодого короля. Він оголосив дітей Едуарда IV незаконнонародженими, що дозволило йому претендувати на трон. 26 червня 1483 року Річард був коронований як Річард III. Його узурпація викликала хвилю обурення, а зникнення Едуарда V та його брата Ричарда, герцога Йоркського, залишилося однією з найбільших загадок англійської історії.
Правління та падіння
Правління Річарда III тривало лише два роки, але воно було наповнене внутрішніми конфліктами та зовнішніми загрозами. Він намагався провести реформи, зокрема в галузі правосуддя та управління королівськими маєтками, але його влада залишалася непевною. У 1485 році Генріх Тюдор, представник дому Ланкастерів, висадився в Англії, щоб оскаржити права Річарда на престол. У битві при Босворт-Філд Річард загинув, ставши останнім англійським королем, який загинув у бою.
Данило Ігнатенко
