Радикальний емпіризм займає особливу позицію в американській філософії початку ХХ століття. Його автор, Вільям Джеймс, прагнув переосмислити традиційні підходи до теорії пізнання та метафізики, наголошуючи на пріоритеті безпосереднього досвіду.
Центральним положенням радикального емпіризму є поняття “чистого досвіду”. Джеймс стверджував, що досвід передує будь-якому розподілу на “свідоме” й “матеріальне”, а також на суб’єкт і об’єкт. Все, що дане свідомості, існує у вигляді потоку явищ, у якому не варто вводити додаткові, недосвідні припущення. Він наполягав, що філософія повинна виходити виключно з тих елементів, які можуть бути визначені через досвід. Саме це Джеймс називав своїм постулатом і вважав єдиною легітимною основою філософської аргументації.
На відміну від більш обмеженого емпіризму Девіда Юма, який визнавав окремі враження та ідеї, але не надавав такої самої реальності зв’язкам між ними, Джеймс включав ці відносини до категорії первинного й безпосереднього досвіду. Відтак кожен акт переходу, зіставлення чи розрізнення є не продуктом розуму, а частиною самого досвіду.
Радикальний емпіризм веде до метафізики, що відмовляється від ідеї існування трансцендентного буття, яке задає єдність світу. Джеймс підкреслював, що цілісність реальності не потребує глибинного субстрату або абстрактної сутності на кшталт “абсолюту”. Зв’язки, які ми переживаємо, формують достатню основу для пояснення світу. Така позиція суперечила раціоналістичним традиціям і пропонувала альтернативну модель, де структура буття збігається зі структурою досвіду.
Основні дослідження Джеймса з цієї теми були видані після його смерті в 1912 році під назвою “Есе з радикального емпіризму”. У цих текстах він систематизував свої попередні ідеї та обґрунтував необхідність включення відносин до сфери первинного досвіду. Видання стало важливим внеском у розвиток американського натуралізму, феноменології та аналітичної філософії.
