П’єр-Жан-Жорж Кабаніс (нар. 5 червня 1757, Конак, Франція — помер 5 травня 1808, Рюей-Мальмезон) став однією з ключових постатей французького Просвітництва на стику філософії та експериментальної науки. Його погляди сформували напрямок, відомий як механістичний матеріалізм у вивченні людини. Він прагнув пояснити свідомість, моральність і психічні стани через фізіологічні процеси, вважаючи людину частиною природного порядку.
Формування інтелектуального світогляду
Кабаніс рано виявив інтерес до гуманітарних і природничих знань. Його захоплення поезією поєднувалося з глибокою зацікавленістю медициною, що згодом визначило науковий напрямок його праць. Молодий мислитель певний час розглядав можливість політичної кар’єри, однак швидко відмовився від неї на користь систематичного філософського й наукового дослідження природи людини.
Важливими у формуванні Кабаніса були контакти з провідними інтелектуалами доби. Він належав до кола Дідро, д’Аламбера, Кондорсе, Кондільяка та барона д’Гольбаха. Спілкування з цими авторами зміцнило його переконання у тому, що людську свідомість слід пояснювати природними механізмами, а не метафізичними припущеннями. Під час проживання у Парижі він познайомився також із Бенджаміном Франкліном і Томасом Джефферсоном, що додало його поглядам ширшого політико-філософського контексту. У період своєї останньої хвороби він був близьким другом і приватним лікарем графа Оноре-Габріеля де Мірабо, впливового діяча Французької революції.
Філософія та фундаментальні ідеї
Праці Кабаніса містять одну з найпослідовніших концепцій природного походження свідомості в європейській науці кінця XVIII — початку XIX століття. Для нього життя було синонімом організації фізичних сил, а функції організму мали цілковито природний, механічний характер.
Механістичний погляд на психіку
Кабаніс стверджував, що мислення — це фізіологічний процес, а мозок «виділяє думку» так само, як печінка виділяє жовч. Порівняння було метафоричним, але підкреслювало його переконання, що психіка має матеріальну природу. Він трактував нервову систему як основу чутливості та джерело інтелекту й наголошував на залежності поведінки від будови та функціонування органів.
Своєрідність його підходу полягала не лише у редукції душі до функцій тіла. Кабаніс прагнув створити цілісну картину людини, де «фізичне» і «моральне» були взаємопов’язаними рівнями єдиного біологічного організму. Моральність, на його думку, не існує поза тілом, адже психологічні стани формуються під впливом біологічних чинників. Він вважав, що навіть характер та емоції залежать від фізіології так само, як інтелект.
Людська свідомість і матеріальність
У трактуванні свідомості Кабаніс ішов далі за багатьох попередників. Він ставив під сумнів потребу вводити окрему субстанцію «душі». На його думку, свідомість виникає як результат складної організації нервової системи й не потребує надприродного пояснення. Проте наприкінці життя він визнав можливість існування нематеріального «его», яке може бути безсмертним. Цей пізній поворот не суперечив його попередній системі: Кабаніс намагався відокремити наукове пояснення психічних процесів від філософської проблеми особистісної ідентичності.
Головна праця Кабаніса стала фундаментом для подальшого розвитку французького матеріалізму та ранньої психології. У ній він описав людину як природний організм, діяльність якого визначається фізичними законами. Мислитель прагнув пояснити такі явища, як емоції, моральні оцінки, характер і розумові здібності, виходячи з фізіологічних параметрів, зокрема стану нервової системи.
Праця мала значний вплив на медицину та філософію XIX століття. Її активно читали прихильники позитивізму, ранні фізіологи та дослідники нервової системи. Ідея нерозривного зв’язку між тілом і психікою стала важливим кроком до формування наукових підходів у психології.
Данило Ігнатенко
