Правління Хаммурапі стало зразком успішного поєднання військової сили та дипломатії. Його методика керування державою і міждержавні стосунки відображають вражаючу гнучкість у використанні союзів, маніпуляцій і стратегічного мислення.
На початку своєї діяльності Хаммурапі активно зміцнював внутрішню інфраструктуру: будував храми, зрошувальні канали, укріплення. Його називали «Хаммурапі-ізобіліє», що вказує на прагнення поліпшити добробут підданих. Проте паралельно він готувався до великої гри на геополітичній арені.
Спершу він діяв за підтримки Римсіна, правителя Ларси, та еламського правителя. Згодом, коли Хаммурапі став достатньо сильним, він розірвав ці союзи і атакував Ларсу, підкоривши її. Така ж доля спіткала Марі, чий правитель Зимріліма свого часу активно співпрацював з Вавилоном. Проте у 33-й рік правління, Хаммурапі напав на Марі та зруйнував його столицю.
Його дипломатичні стосунки не обмежувалися лише Месопотамією. Згадки про торгівлю з Кіпром, Критом та іншими середземноморськими державами свідчать про важливу зовнішньоекономічну політику. Таким чином, Вавилон зміцнював свій статус не лише військовими перемогами, а й розгалуженою торговельною мережею.
Успіхи Хаммурапі на півдні супроводжувалися аналогічним просуванням на північ. Йому вдалося приєднати навіть територію Ассирії з її столицею Ашшуром, і таким чином створити справжню наддержаву. До кінця правління Вавилон уже був найвпливовішим містом Месопотамії, а сам Хаммурапі — одним із найвизначніших правителів Стародавнього Сходу.
Завдяки Хаммурапі Вавилон перестав бути провінційним містом і став серцем цивілізації, яке мало вирішальний вплив на подальший розвиток всієї Месопотамії.
Данило Ігнатенко
