У V–IV століттях до н. е. Афіни пережили інтелектуальну трансформацію. Софісти, що здобули популярність завдяки вправності в аргументації, запропонували нову модель знання, орієнтовану на корисність і риторичний успіх.
Моральна невизначеність та пошук основи судження
Платон визнавав, що моральні конфлікти виникають не лише з людської слабкості, а й з труднощів у визначенні того, що справді правильне. Софісти пропонували трактувати моральність як результат угоди або вигоди, але ця модель не розв’язувала питання справедливості в широкому сенсі. Для Платона правильне судження має спиратися на знання про незмінну природу добра, а не на мінливі обставини. Через діалогічний метод він прагнув знайти те, що не залежить від випадковості чи політичного інтересу.
Діалог як випробування думок і шлях до істини
У ранніх діалогах філософ показав, як розмова виявляє внутрішні суперечності позицій співрозмовників. Платон не задовольнявся поверховою переконливістю аргументів: він прагнув зрозуміти їхню глибину. Діалог ставав інструментом очищення мислення, що дозволяв зруйнувати хибні уявлення про справедливість, щастя чи доброчесність. Така форма мислення вимагала чесності перед самими собою та готовності переглянути власні припущення.
Переосмислення моральної традиції
Платон прагнув створити філософську систему, де моральність не є продуктом випадку, політики або міфу. Він пропонував раціональне обґрунтування тих норм, що визначають людську поведінку. Завдяки цьому його етика стала одним із найвпливовіших проектів античності. Від софістики він успадкував увагу до людської думки, але протиставив їй ідею про існування вищого принципу, здатного забезпечити стабільність і цілісність морального життя.
Данило Ігнатенко
