Епоха Відродження, яка досягла свого апофеозу в період Раннього та Високого Відродження, зазнала суттєвих змін у другій половині XVI століття. Падіння Риму в 1527 році символічно завершило класичний період Відродження, що призвело до виникнення маньєризму — стилю, який відображав внутрішні суперечності між християнською духовністю та гуманістичними ідеалами. Однак у Північній Італії та за Альпами мистецтво продовжувало розвиватися під впливом ренесансних традицій, демонструючи нові художні рішення.
Венеційська школа живопису
У Венеції, де волога кліматична умова обмежувала використання фрески, олійний живопис став основним засобом художнього вираження. Антонелло да Мессіна познайомив місцевих майстрів із цією технікою, що дозволило венеціанським художникам досягти неймовірної глибини кольору та світлотіні.
Тіціан, один із найвизначніших майстрів Пізнього Відродження, створив твори, що поєднували міфологічну естетику з реалістичним трактуванням форми. Його Венера Урбінська (1538) — яскравий приклад синтезу ідеалізованої краси та земної чуттєвості. Полотно, що зберігається у галереї Уффіці, демонструє майстерне володіння кольором і композицією, властиве венеціанській школі.
До плеяди геніїв Венеції також належали Джорджоне, Тінторетто та Веронезе, чиї роботи відзначалися багатством палітри, динамікою форм та розкішшю деталей. На відміну від інтелектуальної строгості флорентійського мистецтва, венеційські майстри акцентували на емоційності та декоративності.
Північне Відродження
За межами Італії мистецтво Пізнього Відродження розвивалося під впливом місцевих традицій. Альбрехт Дюрер, німецький живописець і графік, поєднав досягнення італійських майстрів із північною увагою до деталізації. Його гравюри та дереворити, такі як Меланхолія I, стали зразком технічної досконалості та філософської глибини.
У Північній Італії Корреджо експериментував із перспективою та світлом, створюючи динамічні композиції, які передвіщали бароко. Його роботи, такі як Внесення на небо, вражають ілюзорним простором і емоційною напругою.
Пізнє Відродження стало періодом художнього розмаїття, коли традиційні ренесансні ідеї перепліталися з новими стилістичними пошуками. Венеційська школа продемонструвала могутність кольору та чуттєвості, тоді як північні майстри, такі як Дюрер, об’єднали готичну спадщину з інноваціями Відродження. Ця епоха заклала основи для подальшого розвитку європейського мистецтва, від маньєризму до бароко.
Данило Ігнатенко
