Пелагіанство — одна з найвпливовіших і найсуперечливіших єресей в історії християнського богослов’я. Її поява у V столітті стала відповіддю на глибокі духовні та моральні кризи в тогочасній Церкві. Пелагій, моральний реформатор з Британії, проголосив доктрину, яка кидала виклик самому серцю августиніанської теології: вченню про первородний гріх, необхідність благодаті та обмеженість людської волі.
Пелагій і його бачення людини
Пелагій (бл. 354 — після 418 р.) був не стільки новатором, скільки моральним пуританином. Він був глибоко занепокоєний тим, що багато християн виправдовували свої гріхи посиланням на «людську слабкість» і «зіпсовану природу». У відповідь він розвинув доктрину, яка підкреслювала природну доброту людської істоти і силу волі, даровану Богом.
У центрі пелагіанського вчення — радикальне ствердження: людина має повну свободу волі, щоб обрати добро або зло, і тому не може звинувачувати в своїх провинах ні природу, ні Бога, ні Адама. Гріх, за Пелагієм, — це виключно особистий, добровільний акт. Він вважав, що кожна людина народжується морально чистою, подібно до Христа, і може досягти досконалості власними силами, наслідуючи Його приклад.
Целестій і заперечення первородного гріха
Учень Пелагія, Целестій, пішов ще далі, заперечуючи доктрину первородного гріха. Він стверджував, що гріх Адама не передається всьому людству, а отже, немає потреби у хрещенні немовлят для очищення від гріховної спадщини. Це твердження поставило пелагіанство у прямий конфлікт з традиційною церковною антропологією, яка бачила у хрещенні не лише символ віри, а реальний засіб благодаті та звільнення від гріховної природи.
Августин проти Пелагія: зіткнення світоглядів
Святий Августин (354–430) став найвпливовішим опонентом пелагіанства. Його теологія базувалася на досвіді власного духовного навернення: Августин знав силу гріха зсередини і бачив у Божій благодаті єдине джерело спасіння. На противагу пелагіанському оптимізму, Августин підкреслював глибоку вразливість людської природи внаслідок гріхопадіння і повну залежність людини від божественної благодаті. Свобода волі, за Августином, існує, але вона понівечена, ослаблена і потребує зцілення.
Собори і засудження
У 416 році пелагіанство було засуджене двома соборами африканських єпископів, а згодом — офіційно в Карфагені (418 р.). Того ж року Пелагія і Целестія було відлучено від Церкви. Однак дискусія не завершилася.
Юліан Екланський, один із найбільш освічених і витончених пелагіанців, продовжував інтелектуальну боротьбу навіть після смерті Пелагія. Його твори, спрямовані проти Августина, спонукали останнього до написання низки богословських трактатів аж до самої смерті у 430 році.
Зрештою, воно було остаточно засуджене на Другому Ефеському соборі (431 р.), а його відголоски — у формі напівпелагіанства — було відкинуто на Другому Оранському соборі (529 р.), де підтвердили августиніанську концепцію благодаті.
Данило Ігнатенко
