За переказами, апостол Іван Богослов перебував на засланні на острові Патмос за часів римського імператора Доміціана (близько 95 р. н. е.). Період вигнання тривав два роки і був пов’язаний із релігійними переслідуваннями християн. Саме у цей час, за свідченнями ранньої церковної традиції, Іван проживав у печері та створив Євангеліє від Івана та книгу Апокаліпсису, продиктувавши їх своєму учневі Прохору, майбутньому єпископу Нікомідії.
Печера, розташована між поселеннями Хора та Скала, зберегла низку деталей, які стали об’єктом релігійної символіки, а саме природні заглиблення у скелі, які, за традицією, позначають місце молитви апостола. Біля входу встановлено мозаїку, яка іконографічно відтворює видіння, описані в книзі Одкровення.
У X столітті печеру на Патмосі оточив грецький православний монастир для фізичного захисту та збереження її духовного значення. Відтоді вона є важливим місцем християнського паломництва. Невелика ділянка печери має заглиблення в скелі, де, як вважається, святий Іван поклав голову та руку. Біля входу до печери знаходиться мозаїка, що ілюструє видіння, отримані апостолом у печері.
Хоча достовірність історії печери не може бути остаточно встановлена, це місце, яке випромінює глибоку духовність і глибину почуттів, що робить його автентичність непохитною.
У 1999 р. печера Апокаліпсису разом із монастирем була включена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Такий статус засвідчив виняткову культурну, історичну та духовну цінність об’єкта для всієї людської цивілізації.
Данило Ігнатенко
